Нова практика оскарження перевірок Держпродспоживслужби

1. Вступ

Попри встановлені законодавством обмеження на період воєнного стану, здійснення державного нагляду за діяльністю субʼєктів господарювання не втратило актуальності, оскільки законодавство все ж зберігає можливість здійснення контрольно-наглядових заходів, хоч й за наявності виняткових підстав.

Держпродспоживслужба має широкі повноваження у сфері контролю якості харчової продукції, дотримання санітарних вимог і захисту споживачів. Водночас, навіть за умов воєнного стану, цей орган має суворо дотримуватися процедур, передбачених законодавством, відтак практика перегляду законності дій та рішень Держпродспоживслужби в судовому порядку залишається актуальною і динамічно розвивається.

Так, у січні 2025 року Верховний Суд сформулював нову принципову правову позицію: на період воєнного стану Держпродспоживслужба не має повноважень погоджувати перевірки або самостійно ініціювати перевірки поза визначеним законом порядком. Такий висновок ставить під сумнів законність значної кількості здійснених перевірок та винесених за їхніми результатами приписів і постанов.

У цій статті проаналізуємо зазначену правову позицію та оцінимо її вплив на правозастосування у подібних спорах, а також виокремимо практичні поради щодо ефективного оскарження рішень Держпродспоживслужби з підстав перевищення повноважень контролюючим органом.

2. Правова природа повноважень Держпродспоживслужби

Насамперед, зважмо, що межі діяльності Держпродспоживслужби є досить широкими, оскільки цей орган виконавчої влади створений для забезпечення безпеки харчових продуктів, ветеринарної медицини, захисту прав споживачів та здійснення фітосанітарного контролю. Інакше кажучи, служба виконує функції контролю та нагляду в кількох напрямах, що безпосередньо стосуються здоров’я людей, тварин, а також загальної безпеки на ринку споживчих товарів.

Проте навіть за такого широкого функціоналу слід чітко розмежовувати межі повноважень служби: що саме вона має право перевіряти, з якої ініціативи, за яких умов та у якому порядку. Зокрема, значна частина перевірок має погоджуватись із іншими державними органами або проводитись у межах чітко визначеного плану.

В умовах воєнного стану такі межі стали ще жорсткішими. Згідно з діючими обмеженнями, проведення планових перевірок значною мірою зупинене, а позапланові можуть здійснюватися лише у виняткових випадках: за письмовою заявою суб’єкта господарювання, за зверненням фізичної особи про порушення її прав або безпеки, або за дорученням Прем’єр-міністра щодо системних порушень. Таким чином, перевірочна активність держави істотно скорочена, а будь-яке відхилення від затвердженої процедури – під посиленою увагою.

Натомість, як показала практика, Держпродспоживслужба дещо розширено тлумачила межі своїх повноважень. Зокрема, фіксувалися випадки погодження службою перевірок інших органів або здійснення власних контрольних заходів за ініціативою, яка не мала чіткого нормативного підґрунтя. Такі дії часто не супроводжувалися належним обґрунтуванням «реальної загрози безпеці» або «порушенням прав фізичних осіб», лише спиралися на формальні підстави.

Це породжувало серйозні ризики для бізнесу – насамперед у вигляді неправомірно накладених штрафів або приписів, виконання яких могло мати істотні фінансові та репутаційні наслідки. У цьому контексті висновок Верховного Суду щодо відсутності у Держпродспоживслужби повноважень на погодження перевірок, зроблений у січні 2025 року, став принциповим, адже він прямо поставив під сумнів законність багатьох контрольних заходів, здійснених у період воєнного стану.

Таким чином, з одного боку, Держпродспоживслужба виконує важливу функцію в захисті суспільного інтересу, але з іншого – саме в умовах обмеженого контролю держави порушення меж повноважень цього органу може мати надмірний вплив на приватний сектор. Судова практика останнього часу свідчить про необхідність суворого дотримання законної процедури та ретельного контролю за повноваженнями контролюючих органів – незалежно від воєнного стану чи виняткових обставин.

3. Висновки Верховного Суду (січень 2025 року): короткий зміст та юридична суть

Розгляньмо, що ж змінилося у судовій практиці з січня 2025 року і чому рішення Верховного Суду у справі № 140/1046/24 від 20.01.2025 стало прикладом переосмислення меж повноважень контролюючих органів – особливо в умовах дії воєнного стану та обмежень на здійснення перевірок.

Отже, у листопаді 2023 року територіальним відділом Держпродспоживслужби було проведено перевірку Підприємства, за результатом якої зафіксовано порушення законодавства у сфері попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, притягнуто Підприємство до відповідальності та накладено штраф за кожне з виявлених правопорушень.

Підприємство з таким висновком контролюючого органу не погодилося та звернулося з адміністративним позовом до суду, зазначивши, що Держпродспоживслужба погодила та здійснила позаплановий захід державного нагляду на підставі внутрішніх документів, не маючи на це належного правового підґрунтя, а тому така перевірка не може вважатися законною та мати юридичні наслідки.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, апеляційний суд залишив таке рішення без змін.

Натомість Верховний Суд критично оцінив дії контролюючого органу і дійшов висновку: служба діяла поза межами наданих їй повноважень. У рішенні суд наголосив – чинне законодавство не передбачає за Держпродспоживслужбою функції з погодження перевірок чи ініціювання власних перевірок поза межами визначених процедур.

Верховний Суд зайняв принципову позицію щодо меж адміністративних повноважень та зазначив, що «передаючи функцію погодження позапланового заходу нагляду (контролю) Держпродспоживслужбі, Міністерство охорони здоров`я перевищило свої повноваження, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України».

Таким чином, ключовим у аргументації ВС стало застосування принципу «немає спеціального нормативного акту – немає повноваження». Суд підкреслив, що сам факт формального погодження перевірки не робить її законною, якщо орган не має на це чітко визначених законом повноважень. Дії, які виходять за межі встановленого порядку, не можуть породжувати юридично обов’язкових наслідків у вигляді штрафів або приписів, обов’язкових до виконання.

Наведений підхід демонструє перехід від формалістичного розуміння адміністративних процедур до їх сутнісного аналізу – важливо не те, як оформлено документ, а чи має орган законні підстави для таких дій, а Держпродспоживслужба не має повноважень на погодження проведення заходів державного нагляду на період ведення воєнного стану в Україні.

4. Юридичні наслідки для бізнесу та суб’єктів оскарження

Постанова Верховного Суду у справі № 140/1046/24 створює важливі правові наслідки для практики державного контролю, які можуть суттєво змінити баланс у відносинах між бізнесом і державою.

По-перше, вона розширює можливості захисту бізнесу – тепер підприємства можуть оскаржувати не лише результати перевірки, а й сам факт її проведення на підставі відсутності повноважень у контролюючого органу. Це означає, що підприємства можуть не чекати завершення перевірки чи санкцій, а вже на етапі її початку звертатися до суду з метою її зупинення або визнання незаконною. Такий підхід особливо важливий в умовах воєнного стану, коли пріоритетом є збереження безперебійної роботи бізнесу, а втручання держави має бути максимально обґрунтованим і вмотивованим.

По-друге, постанова ВС має виражений превентивний ефект – контролюючі органи тепер змушені не лише формально спиратись на «внутрішні накази», а й ретельно аналізувати правову основу кожної своєї дії. В іншому разі ризик судового скасування їх рішень — не гіпотетичний, а цілком реальний.

По-третє, рішення ВС закладає фундамент для сталої судової практики, яка обмежуватиме надмірну адміністративну дискрецію. Суд прямо вказав: жодні внутрішні інструкції, накази чи направлення не можуть замінити собою закон. Це дуже важливий орієнтир для майбутніх справ, де суди оцінюватимуть не лише фактичні обставини, а й процесуальну чистоту дій державного органу. 

У підсумку, постанова ВС у справі № 140/1046/24 – це не просто нова судова практика, а системний сигнал для всієї сфери державного нагляду: межі повноважень мають бути чіткими, дії – вивіреними, а втручання – виключно у межах закону. Така позиція набуває особливого значення саме в умовах війни, коли бізнес працює під тиском і несе додаткові ризики. Захист від свавільного державного контролю – це не пільга, а необхідна умова збереження економіки.

5. Практика оскарження рішень Держпродспоживслужби у 2024–2025 роках

У судовій практиці 2024–2025 років спостерігається суттєве зростання кількості спорів між суб’єктами господарювання та Держпродспоживслужбою – це пов’язано як з посиленням контрольної діяльності в умовах воєнного стану, так і з підвищенням правової грамотності бізнесу та готовності відстоювати свої права в судах.

Найпоширенішими залишаються спори щодо постанов про накладення штрафів та приписів про усунення порушень. У першому випадку підприємства зазвичай оскаржують як розмір санкцій, так і правомірність їх застосування, зокрема, в ситуаціях, коли перевірки проводилися з порушенням установленого законодавчого мораторію. У другому випадку предметом спору стають приписи контролюючих органів, які нерідко визнаються незаконними через перевищення службою власних повноважень або недотримання процедурних вимог при їх винесенні.

Зазначені категорії справ потребують належного обґрунтування з боку позивача. Зокрема, необхідно довести порушення з боку контролюючого органу, а саме: перевищення повноважень, недотримання встановленої процедури або притягнення до відповідальності без достатніх доказів. Важливу роль також відіграє зміст і спосіб фіксації результатів перевірки, які мають відповідати фактичним обставинам. Успішні справи, як правило, спираються на аналіз внутрішніх документів контролюючого органу, зміст направлень на перевірку, відповідності підстав та предмету перевірки, а також процесуальних порушень при складанні приписів і постанов.

Натомість, з прийняттям постанови у справі № 140/1046/24 підхід змінився: відсутність повноважень контролюючого органу на погодження перевірки визнано самостійною та достатньою підставою для скасування її результатів.

Зазначений правовий висновок Верховного Суду суттєво вплинув на сучасну судову практику. У рішеннях, ухвалених після січня 2025 року, суди дедалі частіше прямо зазначають:

«З огляду на констатацію судом відсутності повноважень у відповідача для проведення позапланового заходу, докладний аналіз інших доводів є недоцільним, адже на результати розгляду не впливає.»

Таким чином, наявність належних повноважень стала ключовим критерієм законності дій контролюючого органу, що дещо спростило процес оскарження для суб’єктів господарювання, оскільки зосередженість на ключовому порушенні – брак повноважень – дозволяє уникати зайвих доказів щодо решти аспектів перевірки.

6. Рекомендації для бізнесу

Беззаперечно, що після ухвалення рішення Верховного Суду у справі № 140/1046/24 практика оскарження дій Держпродспоживслужби отримала новий імпульс і якісні зміни. Верховний Суд вкотре визнав фундаментальний принцип: суб’єкти господарювання мають право вести діяльність без надмірного втручання з боку держави, а будь-які контрольні заходи повинні ґрунтуватися на чітких повноваженнях і бути належним чином оформленими.

Це судове рішення відкрило перед бізнесом принципово нові можливості оскаржувати не лише зміст рішень контролюючого органу, а й сам факт проведення перевірки, якщо вона ініційована або погоджена з порушенням закону. Фактично, суд встановив нову парадигму: процедурні порушення мають самостійне значення і можуть стати підставою для визнання незаконності всієї перевірки.

За таких умов суб’єктам господарювання варто дотримуватись чіткої стратегії захисту, яка починається з правильної реакції на отримання рішення чи припису Держпродспоживслужби. 

Алгоритм дій має включати: фіксацію дати отримання документа з належним документуванням, ретельний аналіз підстав проведення перевірки та відповідність погодження законодавчій процедурі, активне витребування матеріалів перевірки та доказів порушень, професійну підготовку обґрунтованих заперечень або адміністративного позову.

Варто зосередитися також на таких моментах: чи мав контролюючий орган право ініціювати або погодити перевірку в принципі; чи дотримано процедури оформлення та повідомлення; чи достатньо підстав для застосованих санкцій; чи пропорційною була реакція контролюючого органу до виявлених порушень.

Крім того, зважаючи на нову практику, особливу увагу варто приділяти саме перевірці законності погодження перевірки та превентивно документувати всі етапи взаємодії з Держпродспоживслужбою для формування надійної доказової бази у разі необхідності судового захисту.

Лише комплексний та якісний підхід створить сприятливі умови для суб’єктів господарювання у оскарженні результатів позапланового заходу контролю та дозволить обґрунтовувати свою правову позицію з урахуванням актуальних правових позицій та судової практики.

7. Висновки

Постанова Верховного Суду у справі № 140/1046/24 значним чином доповнила судову практику у сфері державного контролю, дещо змістивши вектор на процедурну законність і межі повноважень – будь-яке перевищення має правові наслідки. 

Наведене повністю відповідає принципу правової визначеності: бізнес повинен знати не лише свої обов’язки, а й бути захищеним від свавільного втручання з боку держави. 

Така судова практика може стати потужним каталізатором для загального оновлення процесу оскарження: суди уважніше оцінюють не лише зміст дій контролюючих органів, а й їхнє процесуальне оформлення, відповідно для успішного оскарження перевірок потрібно активно враховувати актуальні судові підходи та сучасні правові вимоги.

У підсумку можна стверджувати, що такий розвиток судової практики – це не просто крок уперед для бізнесу, а й реальний шанс збудувати прозору й справедливу систему державного нагляду – коли контролюючі органи діють виключно в межах своїх повноважень, а права підприємців надійно захищені – баланс інтересів не просто декларується, а реально втілюється.