Бізнес у спадок. Особливості спадкування корпоративних прав

Спадкування бізнесу юридично – це спадкування корпоративних прав та/або конкретних активів. Одержання бізнесу, як спадщини, відбувається в межах єдиної процедури, а особливості переоформлення конкретних об’єктів з’являються лише після того, як на руки отримано свідоцтво про право на спадщину. Спадкування бізнесу має свою специфіку, насамперед, через невизначеність того, що саме успадковується. В українському законодавстві попросту немає поняття «Бізнес», а тому у більшості випадків, спадкування бізнесу означає оформлення прав власності та певний об’єкт. В даній статті пропоную розібратись в процедурі спадкування корпоративних прав.

Під корпоративними правами розуміють права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включає право на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації (ст. 167 Господарського кодексу України).

Суперечливим є питання об’єкту спадкування: це частка у статутному капіталі чи право на участь? В Україні існують колізії щодо врегулювання цього питання. Одні норми прямо відкидають можливість спадкування права на участь, бо трактують його як особисте немайнове право, що, відповідно до ст. 1219 Цивільного кодексу України, не спадкується, інші ж нормативні приписи не регулюють прямо указане питання, породжуючи проблеми в їхньому тлумаченні.

В даному аспекті варто прояснити, що в українському законодавстві відбулась низка змін, зокрема в 2018 році прийнято Закон України «Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – «Закон»). До прийняття зазначеного Закону до складу спадщини не входило право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не було встановлено їхніми установчими документами. Але після прийняття Закону, у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. Крім того, стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб підприємців» передбачає можливість подати заяву про вступ до ТОВ, тобто така дія може відбутися не тільки без згоди, а й без відома інших учасників.

Своє право можна реалізувати впродовж одного року з дня закінчення терміна для прийняття спадщини. На практиці досить часто виникають спори між спадкоємцями і в таких ситуація нотаріус не видає свідоцтво про право на спадщину до вирішення спору (ст. 42 Закону «Про нотаріат»), а через це, відповідно, не може бути вирішене питання про вступ до ТОВ. Тут виникає практична проблема. Моделюємо ситуацію, коли товариство не може ефективно здійснювати свою діяльність, бо кількість учасників товариства незрозуміла і, відповідно, робота загальних зборів учасників заморожена. Тобто неможливо говорити про якусь успішну й ефективну господарську діяльність, бо фактично багато питань не можуть бути виставлені на голосування.

Для того, щоб запобігти економічних збитків для ТОВ і для спадкоємців законодавством передбачений «інститут управителя спадку». Що це таке? Це певний інструмент, який використовується в тому випадку, якщо у складі спадщини є корпоративні права і бізнес не може просто чекати, коли вирішиться питання спадкування. Якщо не визначити управителя – то крах бізнесу не минувати. В такому випадку для управління корпоративними правами нотаріус призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їхньої відсутності – укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це питання детально врегульовано листом Міністерства юстиції України №31-32/1694 «Щодо практики укладання договорів на управління спадщиною», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Для управління спадщиною укладають двосторонній договір, у якому однією стороною є установник управління (нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідний орган місцевого самоврядування), а другою – управитель. Коло осіб, які можуть бути призначені управителями спадковим майном, не обмежено, а тому управителем майна може бути будь-яка фізична особа, що має повну цивільну дієздатність, а також юридична особа.

Тобто можна констатувати, що якщо є заявлений хоча б один із спадкоємців, то цей спадкоємець має отримати право на управління корпоративними правами до з’явлення інших спадкоємців та до прийняття спадщини. Спадкоємець для такого управління має мати підтвердження правомочності на участь в управлінні господарською організацією на час прийняття спадщини, до отримання свідоцтва про право на спадщину. Якщо, в окремих випадках, корпоративні права не передати в управління спадкоємцю до отримання ним свідоцтва – бізнесу може бути завдано непоправної шкоди. А відновлення нормальних господарських процесів, поновлення втрачених ринків й інших можливостей тощо потребуватиме значних додаткових понадпланових капіталовкладень, процесуальних дій і рішень спадкоємця в майбутньому.

В питанні призначення управителя майна в українському законодавстві існує колізія, яка призводить до ряду непорозумінь. Таку колізію, яка й призводить до зазначених вище проблем, породжують положення статті 1285 Цивільного кодексу України, якими також визначається, хто має право управляти спадковим майном, якщо воно є таким, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані. Але тут уже не згадується спадкоємець, а вживається термін «інша особа». Тобто говориться про укладання договору на управління спадщиною не з одним із спадкоємців, а з іншою особою, що вступає в суперечність із положенням ст. 61 Закону «Про нотаріат». Через таку невідповідність між собою норм законодавства, нотаріуси дуже часто виносять постанови про відмову у посвідченні договору на управління спадщиною після смерті учасника та керівника юридичної особи в одній особі, посилаючись саме на норми ст. 1285 ЦК України. Як наслідок, діяльність підприємства «зависає» з усіма негативними наслідками. Особливо, якщо померлий власник-керівник не подбав про наділення інших уповноважених осіб правами підписувати документи та звітність юридичної особи. Через відмови нотаріусів спадкоємці змушені звертатись до суду з вимогою скасувати постанову нотаріуса про відмову та визнання спадкоємця управителем спадщиною через рішення суду.

У більшості випадків спадкування бізнесу означає оформлення прав на хоча б один із таких об’єктів:

1) юридична особа, що є «оболонкою» бізнесу, або частка в такій юрособі;

2) засоби виробництва, що де-юре оформлені на бізнесмена як фізичну особу, але використовуються з метою ведення бізнесу, до яких можуть належати:

• земельні ділянки;
• будинки, споруди;
• інвентар, обладнання;
• об’єкти інтелектуальної власності;
• цілісний майновий комплекс.

Перехід прав на останні більш-менш чітко врегульовано законодавством. Практику також сформовано. А ось із часткою в юридичних особах важче. З огляду на те, що новела про спадкування вступила в силу в 2018 році, а до того діяли загальні норми, тому на практиці виникають різні її тлумачення, а іноді суди взагалі ігнорують її. Наприклад, у 2019 році (після того як Закон набрав чинності) Східний апеляційний господарський суд розглядав справу № 917/1887/17, у якій позивачі посилалися на пункти установчого документу, де було передбачено, що при передачі паю (частки паю) третій особі до неї одночасно переходять усі права й обов`язки, які належать учаснику, що вступив свій пай повністю або частково. Відповідно, спадкоємці були зацікавлені в тому, щоб застосувати указаний пункт за аналогією до спадкування. Однак суд апеляційної інстанції відхилив це, оскільки в указаній ситуації застосування аналогії не є можливим, з огляду на те, що відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування аналогії закону або аналогії права, а не аналогії застосування пунктів установчого договору. Суд послався також на ст. 100 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право участі в товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі, та на ст. 1 219 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, які нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами.

Для прикладу – у справі №740/2194/15-ц Верховний Суд зазначив, що факт одержання статусу спадкоємця учасника товариства лише засвідчує перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частка у статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства) та дає спадкоємцю право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів товариства (витяг з постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-151гс14).З огляду на вказане, вбачається, що порядок спадкування частки є загальним і визначається відповідно до норм законодавства України, що були чинними на момент відкриття спадщини. Рішення загальних зборів (рішення єдиного власника приватного підприємства) є індивідуальним актом, що узгоджується з правовою позицією викладеною в Постановах Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 916/375/17 та 28 березня 2018 року у Справі № 910/22291/16. Також з аналізу судової практики, слід пам’ятати, що рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу спадкоємця до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права (Постанова від 03.12.2019 у справі № 909/230/19 Верховного Суду України). Тобто слід пам’ятати, що сам факт наявності у спадкоємців учасника юридичної особи не дає безумовне право такому спадкоємцю бути учасником юридичної особи.

Український бізнес за останні роки динамічно розвивається, створюються все нові і нові компанії, зокрема і за кордоном. Потенційні спадкоємці, майже у 100% випадках, не знають, не володіють інформацією про структуру власності компаній, наявність чи відсутність майна за межами України та інших особливостей корпоративних прав, які вони успадковують. Але така інформація є у розпорядженні бізнес-партнерів та, фінансових директорів та консультантів. На практиці в силу тих чи інших причин бізнес-партнери можуть скористатися такою ситуацією та приховати документи, змінити склад засновників, продати акції чи зменшити вартість корпоративних прав.

1. Спадкування частки в статутному капіталі за заповітом

Ризик того, що законні спадкоємці не отримають нічого, наближається до показника 100%, якщо власник бізнесу, не продумає та не втілить в життя стратегію планування спадкування. Цей ризик зумовлений тим, що спадкодавець, будучи бенефіціарним власником, не має юридичного титулу власника майна. Значно знизити цей ризик допоможе заповіт з призначенням його виконавця, в якому буде чітко зазначено перелік майна та розмір часток, які переходять спадкоємцям. Виконавцем заповіту може бути фізична або юридична особа, яка за погоджену плату буде забезпечувати здійснення волі спадкодавця.

Чинне законодавство зробило величезний крок уперед у регулюванні процедури вступу спадкоємців до товариства (нагадаємо, до прийняття зазначеного закону за відсутності волі інших учасників спадкоємець фактично не міг стати учасником товариства). Тим не менш, питання управління товариством на час оформлення спадщини з моменту її відкриття і до моменту прийняття спадкоємцями (6 місяців) залишається відкритим. Наприклад, за цей час інші учасники можуть вивести всі активи товариства. Знову ж таки, одним із способів вирішення цього питання є заповіт з призначенням виконавця заповіту. Виконавець діє на підставі свідоцтва виконавця заповіту відповідно до повноважень, визначених у заповіті. Таким чином, виконавець заповіту може певний час брати участь в управлінні товариством. Додатково рекомендуємо внести зміни в установчі документи товариства та передбачити право виконавця заповіту брати участь в управлінні товариством до того часу, поки спадкоємці стануть учасниками товариства. Окремо радимо врегулювати питання розподілу прибутку товариства в період між відкриттям спадщини та до моменту її прийняття спадкоємцями.

2. Спадковий договір

Одним з альтернативних інструментів передачі майна є спадковий договір, за яким набувач зобов’язується виконувати розпорядження відчужувача і у разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача. Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію ще до відкриття спадщини або після її відкриття. При цьому варто підкреслити, що перехід майна за спадковим договором не є окремим способом спадкування, тому на відносини сторін не поширюються правила спадкування, у тому числі про обов’язкову частку. Відповідно до чинного законодавства, є категорія осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від волі заповідача (наприклад, малолітні діти або непрацездатні батьки). Однак майно, зазначене у спадковому договорі, не спадкується за заповітом і за законом, тому набувач у будь-якому разі отримає майно, вказане в спадковому договорі.

Серед основних переваг спадкового договору також є те, що на відміну від спадкоємців, набувач за спадковим договором не несе відповідальності за борги спадкодавця.

3. Альтернативні інструменти: іноземна практика

Яскравим прикладом юрисдикції, в якій активно впроваджуються прогресивні інструменти для полегшення планування передачі капіталу спадкоємцям, є Дубай. Там діє закон, що дозволяє членам сім’ї укладати договори щодо спільного часткового володіння та управління сімейним майном в інтересах як самих членів сім’ї, так і їх спадкоємців. Такі договори можуть укладатися стосовно будь-якого рухомого і нерухомого майна за винятком акцій публічних акціонерних товариств.

Враховуючи практику переймання зарубіжного досвіду, не виключено, що згодом такий інструмент може з’явитися і в Україні.

Слід зауважити, що завчасне планування передачі капіталу включає наступні етапи:

• встановлення спадкової маси (зокрема, яке майно входить до спадкової маси, де воно знаходиться);
• визначення права, яке регулюватиме порядок спадкування майна;
• розробку варіантів уникнення декількох режимів спадкування для спрощення процедури спадкування;
• визначення спадкоємців та розміру їх часток;
• безпосередню імплементацію стратегії спадкування.

З практичної точки зору одним з найкращих інструментів для планування спадкування є оформлення в Україні заповіту з призначенням виконавця заповіту. Цей інструмент також є ефективним з тієї точки зору, що заповіт можна у будь-який час змінити або скасувати. Планування спадкування, з одного боку, дасть спадкодавцю можливість передати майно згідно власної волі, тобто обраним ним спадкоємцям і у визначених ним частках. З іншого боку, це дозволить захистити інтереси спадкоємців та уникнути тривалих і досить дорогих судових процесів.