1. Вступ

Вислів «МАСКИ ШОУ» для українського бізнесу вже давно не асоціюється з однойменним сіткомом, створеним відомою одеською комік-трупою «Маски» і, на жаль, викликає не щиру посмішку, а глибоке занепокоєння.

Все через те, що саме так у бізнес-середовищі охрестили «рейдерські набіги» правоохоронних органів на представників бізнесу в Україні, які під виглядом проведення обшуків у штучно створених кримінальних провадженнях за підтримки озброєних до зубів спец-призначенців у балаклавах фактично блокували господарську діяльність, вилучаючи техніку, цінності та документацію. У подальшому на вилучене майно, а також на банківські рахунки підприємства накладався арешт і справа переходила у «підвішений» стан.

Справедливості заради варто відмітити, що правоохоронні органи діяли так не завжди, а десь приблизно після 2010 року. До цього правоохоронці взагалі не бажали втручатися у випадки рейдерського захоплення підприємств, що також було не найкращим варіантом поведінки, оскільки на їх захист було марно сподіватися.

Пік свавілля правоохоронців припав на період з 2014 по 2017 роки, коли проблема набула таких масштабів, що потребувала вирішення на законодавчому рівні. Так з’явився законопроект № 7275 під умовною назвою «МАСКИ ШОУ STOP!».

Цим та іншими законами, що були прийнятими у цей період, було внесено ряд змін до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), направлених на обмеження повноважень правоохоронних органів, підвищення рівня суддівського контролю у захисті прав учасників кримінального провадження та інші.

Однією з таких змін було встановлення строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, що потрапили до переліку скандально відомих «правок Лозового».

Як і будь-що у цьому світі, зазначені зміни мали дві сторони – негативну та позитивну.

Однак для бізнесу таке обмеження строків створювало реальний запобіжник від багаторічного необґрунтованого терору з боку правоохоронців у вигаданих кримінальних провадженнях, адже воно вимагало або притягнення неіснуючих винних до кримінальної відповідальності шляхом повідомлення їм про підозру, що у плани «перевертнів у погонах» не входило, або пояснення слідчому судді необхідності продовження строку досудового розслідування.

Разом з тим, як у всім відомому прислів’ї про поганого танцюриста, знайшлися ті, хто обмеження строків розслідування визначив як найбільшу перешкоду у боротьбі з внутрішнім ворогом держави № 1, а саме – корупцією.

Тобто не низький рівень професійної підготовки слідчих та прокурорів, а саме – обмеження строків розслідування заважає їм якісно виконувати свої повноваження, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та збирати належні, достатні і допустимі докази обвинувачення.

У результаті безпрецедентного тиску з боку так званих «представників громадськості» з 1 січня 2024 року Верховною Радою України норма кримінального процесуального закону про обмежені строки досудового розслідування з моменту початку кримінального провадження і до повідомлення особі про підозру була скасована. Це при тому, що фактично вона не застосовувалась на час запровадження в країні воєнного стану в силу приписів ст. 615 КПК, тобто ці обмеження строків хоч і існували, але зупиняли свій перебіг на особливий період і нікому вже не могли заважати.

У цій статті ми розглянемо правову позицію, сформовану об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі – ОП ККС ВС) щодо рішення слідчого судді, ухваленого навесні 2023 року, тобто тоді, коли обмеження строків до повідомлення про підозру ще існували у КПК, але не застосовувалися згідно з вимогами ст. 615 цього Кодексу, яка вже зараз дозволяє нам спрогнозувати, наскільки небезпечні наслідки для бізнесу може мати скасування цих обмежень.

2. Обставини справи

16 вересня 2024 року ОП ККС ВС було прийнято постанову у справі № 761/26342/22 (провадження № 51-7561кмо23) за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у кримінальному провадженні № 62019000000000734 від 24 травня 2019 року.

Як вбачається зі змісту вказаних вище рішень, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань з 24 травня 2019 року проводиться розслідування у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі – КК).

25 листопада 2022 року, тобто через майже три з половиною роки від початку цього досудового розслідування, адвокат одного з учасників провадження звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про встановлення слідчому та прокурору в цьому кримінальному провадженні процесуального строку тривалістю в один місяць для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування.

Розгляд цього клопотання та ухвалення рішення слідчим суддею відбулося 31 травня 2023 року, тобто після чотирьох років досудового розслідування.

На момент подання адвокатом клопотання і на момент його розгляду жодній особі у кримінальному провадженні про підозру повідомлено не було.

Крім того, права та законні інтереси особи, від імені якої діяв адвокат, подаючи до Шевченківського районного суду м. Києва вказане клопотання, були обмежені під час досудового розслідування, оскільки в цьому кримінальному провадженні було накладено арешт на належні йому грошові кошти на банківських рахунках у банку EFG Bank S.A. (Luxembourg).

Також адвокат повідомив, що в органу досудового розслідування відсутні докази для повідомлення про підозру, проте досудове розслідування триває без вчинення будь-яких процесуальних дій.

У цьому адвокат вбачав порушення розумних строків досудового розслідування та, посилаючись на положення ст.ст. 28, 114 КПК, просив суд забезпечити їх виконання з боку сторони обвинувачення, прийнявши відповідне рішення про задоволення клопотання.

У свою чергу, прокурор та слідчий заперечували проти задоволення клопотання, вказуючи, що досудове розслідування здійснюється належним чином, а розумні строки не порушуються.

Крім того, вважали, що встановлення процесуальних строків слідчим суддею не входить до його повноважень.

Слідчий суддя, розглянувши клопотання, дійшов висновку про необхідність його задоволення.

У своєму рішенні слідчий суддя послався не лише на норми діючого КПК та Конституції України, а й на актуальну практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, обґрунтувавши, що він не тільки може, але й зобов’язаний розглянути зазначене клопотання та прийняти відповідне рішення.

Також слідчим суддею було проаналізовано розумність строків, як однієї із загальних засад кримінального провадження, та оцінено її за всіма критеріями, виходячи із конкретних обставин даної справи.

Зокрема слідчим суддею було констатовано, що стороною обвинувачення не підтверджено і не наведено аргументів, які б свідчили про особливу складність провадження, так само не наведено відомостей, які б свідчили про наявність перешкод або труднощів у розслідуванні цього провадження.

Крім того, слідчий суддя обґрунтував, що жодним чином не порушує дискреційні повноваження слідчого та прокурора, оскільки лише встановлює граничний строк, в межах якого слідчий та прокурор можуть прийняти одне із рішень, віднесених до їх повноважень, і не зобов’язує прийняти якесь конкретне процесуальне рішення.

Прокурор, не погодившись із вищевказаною ухвалою, подав апеляційну скаргу.

13 вересня 2023 року Київський апеляційний суд своєю ухвалою закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора з тих підстав, що таке судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що:

– слідчий суддя, постановивши свою ухвалу в порядку судового контролю та встановивши органу досудового розслідування граничний строк для прийняття одного з рішень, передбачених ст. 283 КПК, втрутився в повноваження слідчого та не врахував неможливість пришвидшення виконання низки запитів про міжнародну правову допомогу, проведення призначених судових експертиз;

– суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора, оскільки, на його думку, ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку.

3. Підстави передачі справи на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду

16 квітня 2024 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду дійшла висновку, що матеріали провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року необхідно передати на розгляд ОП ККС ВС.

Своє рішення суд мотивував наступним:

«Відповідно до положень ч. 2 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.

Так, Друга судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – Друга судова палата), залишаючи без зміни ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, у постанові від 18 жовтня 2019 року (справа № 757/37346/18-к, провадження          № 51-1329 кмп 19) зробила висновок про те, що ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, окремому апеляційному оскарженню відповідно до положень статті 309 КПК не підлягають.

Проте колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – колегія суддів Першої судової палати) вважає за необхідне відступити від указаного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Прокурор у касаційній скарзі зазначив про те, що слідчий суддя на власний розсуд визначив строк досудового розслідування поза межами процедури, встановленої ст. 295-1 КПК, та не врахував того, що встановлений ним строк в один місяць не дає достатньо часу для отримання матеріалів на виконання запитів про міжнародну правову допомогу до компетентних органів США, Республіки Панами, Великої Британії та завершення проведення судової економічної експертизи.

Відтак, за твердженням прокурора, слідчий суддя втрутився в повноваження слідчого та прокурора, що не передбачено КПК, тому його ухвала про встановлення строку проведення процесуальних дій для закінчення досудового розслідування підлягає апеляційному оскарженню.

Відповідно до правового висновку, сформульованого в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 травня 2021 року (справа № 646/3986/19, провадження № 51-3335 кмо 19), серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:

– ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК); 

– ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Разом із тим, при вирішенні питання щодо апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалених у межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, слід виходити насамперед із сутнісного критерію, закладеного законодавцем при визначенні переліку ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.

Колегія суддів Першої судової палати зауважує, що в даному кримінальному провадженні слідчий суддя хоча й діяв у межах передбаченої КПК процедури, але із застосуванням положень статей 7, 9 цього Кодексу.

Проте суд апеляційної інстанції цю обставину залишив без належної уваги, водночас зробив висновок про те, що в КПК відсутня норма, яка б регулювала дії учасників кримінального провадження у разі постановлення слідчим суддею ухвали, яка не передбачена цим Кодексом, тому суд апеляційної інстанції не має підстав перевірити та дати оцінку законності чи незаконності такого рішення.

Колегія суддів Першої судової палати вважає цей висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим та таким, що суперечить вищезазначеній правовій позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Водночас Друга судова палата зробила категоричний висновок про неможливість апеляційного оскарження ухвал слідчого судді, постановлених у порядку статей 28, 114 КПК, за будь-яких обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів уважає за необхідне відступити від висновку Другої судової палати та сформулювати свій висновок про можливість апеляційного оскарження ухвал слідчого судді, постановлених у порядку статей 28, 114 КПК, із застосуванням положень ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

При цьому передача судового провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду є необхідною для забезпечення єдиної правозастосовної практики».

Отже, як можна побачити, передання справи на розгляд ОП ККС ВС полягало винятково у вирішенні питання можливості чи неможливості апеляційного перегляду рішення слідчого судді, ухваленого на підставі ст. 28, 114 КПК.

Нібито нічого не віщувало біди, але результат цього розгляду перевершив усі найгірші побоювання.

4. Правова позиція об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду за результатами розгляду справи

Як зазначалося вище, 16 вересня 2024 року ОП ККС ВС було прийнято постанову у справі № 761/26342/22 (провадження № 51-7561кмо23), у якій викладено наступний правовий висновок: «Ухвала слідчого судді про встановлення строку для вчинення дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, підлягає апеляційному оскарженню».

Але головна небезпека для бізнесу ховається не у висновку щодо можливості оскарження такого рішення слідчого судді, а в мотивах скасування саме цього рішення в цьому конкретному випадку, оскільки ці мотиви будуть відігравати головну руйнівну роль у всіх майбутніх подібних ситуаціях.

Як вбачається з постанови ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року, «Кримінальний процесуальний закон передбачає можливість встановлення певного процесуального строку в межах граничного строку. У цьому провадженні йдеться про встановлення строку в межах строку досудового розслідування, в якому нікому не було повідомлено про підозру.

У зв’язку із цим суд звертає увагу на те, що станом на момент ухвалення рішення слідчим суддею в межах цього провадження, тобто станом на 31 травня 2023 року, відповідно до ч. 8 ст. 615 КПК України у кримінальних провадженнях, у яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та на дату введення воєнного стану жодній особі не було повідомлено про підозру, строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків, передбачених ч. 2 ст. 219 цього Кодексу.

Тобто відповідно до зазначених вище положень строки у кримінальних провадженнях, у яких не було нікому повідомлено про підозру, не спливали.

Отже, слідчий суддя фактично встановив строк щодо періоду, який не мав граничних меж відповідно до КПК України.

Ухвалюючи рішення про встановлення слідчому чи прокурору строку для проведення процесуальних дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, слідчий суддя фактично скоротив строк такого досудового розслідування. Таке рішення вочевидь впливає на долю досудового розслідування і кримінального провадження загалом».

З такою правовою позицією неможливо погодитися, оскільки вона кардинально протилежна тому, що написано у законі.

По-перше, висновок про те, що строк досудового розслідування може не мати граничних меж, суперечить засадам розумності строків.

Розумність строків полягає саме у тому, щоб досудове розслідування проводилось швидко, без невиправданої затримки, а кожна процесуальна дія проводилась та кожне процесуальне рішення приймалось у строки, що є об’єктивно необхідними для цього.

Тобто, якщо рішення можна прийняти за одну годину, воно не може прийматися цілий тиждень. Якщо процесуальну дію можна провести сьогодні й цьому нічого не заважає, її необхідно проводити сьогодні, а не відкладати на місяць.

І немає ніякого значення, повідомлено кому-небудь у кримінальному провадженні про підозру чи ні. Тому що ті ж самі слідчі судді надають дозволи на проведення обшуків, на тимчасові доступи до речей і документів з можливістю їх вилучення, накладають арешти на майно та банківські рахунки, незалежно від того, чи повідомлено особі про підозру чи ні.

Всі ці заходи істотно обмежують конституційні права громадян і не можуть тривати протягом строку, який не має граничних меж.

Розумність строків як одна з основних засад кримінального провадження і є тою межею, яка, хоч і не вказує на конкретну дату у календарі або на конкретний проміжок часу, проте все ж таки чітко обмежує можливості сторони обвинувачення щодо свавільного нескінченного досудового розслідування.

По-друге, стаття 114 КПК передбачає, що процесуальний строк, який може бути встановлений слідчим суддею з метою забезпечення дотримання вимог розумного строку, не може перевищувати меж граничного строку, передбаченого законом.

Тобто встановлений строк не може бути більшим за визначений КПК.

Тобто він повинен бути однозначно меншим, але при цьому достатнім для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не повинен перешкоджати реалізації права на захист.

Фактично кримінальний процесуальний закон цією нормою прямо, чітко і не двозначно надає слідчому судді законні повноваження скоротити будь-який процесуальний строк як з числа тих, що прямо визначені КПК, так і тих, що не мають чіткого посилання на їх граничну межу, а лише дають орієнтовні критерії щодо їх можливої тривалості.

При цьому єдиною підставою для реалізації цих повноважень є оцінка слідчим суддею конкретних обставин, конкретного досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні на предмет дотримання обома сторонами цього провадження засад розумності строків.

Єдине, з чим можна погодитись у зазначеній вище постанові ОП ККС ВС, так це те, що таке рішення, вочевидь, впливає на долю досудового розслідування і кримінального провадження загалом, але це не робить таке рішення незаконним і не вказує на неможливість його ухвалення слідчим суддею.

У решті висновки об’єднаної палати виглядають наче дзеркальне відображення того, що мало б бути насправді, і не викликають жодних відчуттів, окрім глибокого занепокоєння.

5. Висновок

Тож у чому полягає небезпека такого «професійного тлумачення» норм КПК у виконанні суддів ОП ККС ВС для бізнесу?

Наміри ж явно благі – усунути перешкоди для боротьби зі злочинними діяннями, забезпечити їх розслідування та притягнення винних до відповідальності.

Але як відомо, благими намірами дорога встелена до пекла.

На жаль, у нашій країні рівень правосвідомості на дуже низькому рівні, а ідеалістів та реальних поборників справедливості у правоохоронних органах – одиниці.

Наслідком такого правозастосування може стати повернення часів 2014-2017 років, адже розпочати кримінальне провадження за особливо тяжкою статтею Кримінального кодексу України вже давно не є великою проблемою.

Користуючись цим правовим висновком, слідчі та прокурори можуть роками «кошмарити» бізнес без будь-яких вагомих на те причин і підстав.

Слідчі судді не стануть вникати в обґрунтованість обставин, щодо яких проводяться розслідування.

Змусити слідчого чи прокурора повідомити про підозру, закрити кримінальне провадження чи направити до суду обвинувальний акт неможливо, бо ж це посягання на священні дискреційні повноваження сторони обвинувачення.

Строки тепер продовжувати не потрібно, бо їх скасували, а завдяки ОП ККС ВС вони тепер взагалі не мають граничних меж, тож і розумність строків тепер також не аргумент. Принаймні посилатися на неї буде марно.

А якщо ще врахувати, що закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності може бути здійснено за клопотанням підозрюваного, і за відсутності такого учасника кримінального провадження прокурор не зобов’язаний приймати таке рішення, то виходить, що розслідування може тривати вічно або ж поки не досягне своєї незаконної мети.

Виникає питання: що робити?

Боротися.

Найтемніша ніч завжди перед світанком.