Оскарження податкових повідомлень-рішень у процедурах банкрутства

1. Вступ

Відкриття провадження у справі про банкрутство є самостійною підставою для проведення документальної позапланової перевірки суб’єкта господарювання, щодо якого була порушена справа. Ну, а де перевірка платника податків, там і донарахування податкових зобов’язань або податкових штрафів, що створює ідеальне підґрунтя для податкових спорів.

Наявність податкового спору завжди призводить до значного затягування процедури банкрутства, інколи навіть комітет кредиторів та арбітражні керуючі не ініціюють процедури оскарження податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що перспектива судового спору є примарною в реаліях сучасності, а втрачений час і витрати на супроводження банкрутства значно перевищують розмір можливої вигоди.

Такий підхід може задовольнити кредиторів, однак точно не йде на користь боржника, який фактично «без бою» бере на себе значні і в більшості випадків безпідставні податкові зобов’язання.

Однак, якщо все ж таки приймається рішення оскаржувати податкові повідомлення-рішення, постає питання, до якого суду звертатися, до того, який розглядає справу про банкрутство або до адміністративного. На жаль на сьогодні законом дане питання не врегульовано, тому у юридичній спільноті вже довгий час тривають дискусії, який суд та в межах якої процедури повинен розглядатися податкові спори за участю банкрута.

2. Визначення юрисдикції

Частиною 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Якщо керуватися вказаною нормою, на перший погляд можна дійти висновку, що податкові спори за участі банкрута мають розглядатися господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, оскільки в більшості випадків такі спори мають майновий характер (оскарження податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування ПДВ, оскарження податкової застави тощо).

Водночас, конструкція ст.7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, окремо визначив такі спори.

При цьому у вказаній статті жодним чином не виокремлено податкові спори, що врегульовані Податковим кодексом України (далі – ПК України).

Однак, проблема юрисдикції податкових спорів за участі банкрута лежить значно глибше ніж конструкція ст. 7 КУзПБ.

Річ у тому, що правила визначення юрисдикції регламентуються нормами процесуального права, а саме Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України), Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК України) та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

Так, публічно-правові спори, до яких відносяться і податкові спори, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, по своїй суті є спорами фізичних та юридичних осіб з суб’єктами владних повноважень, що виникли внаслідок реалізації останніми своїх владних управлінських функцій.

Водночас ГПК України визначає юрисдикцію господарських судів, а також встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в ст. 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство.

Зазначена правова норма встановлює вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Крім того, згідно преамбули КУзПБ, цей кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника – юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Тому КУзПБ не можна вважати нормою процесуального права оскільки це норматив, який встановлює спеціальну процедуру розгляду справ про неплатоспроможність юридичної або фізичної особи за правилами господарського судочинства (ч. 1 ст. 7 ГПК України) і він не розширює господарську юрисдикцію, визначену ГПК України на певні категорії спорів.

Із викладеного вбачається, що податкові спори щодо оскарження податкових повідомлень-рішень за участі суб’єкта господарювання щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство все ж таки повинні розглядатися судами адміністративної юрисдикції.

До подібних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 року у справі № 908/129/22.

Однак до цього Верховний Суд займав діаметрально протилежну позицію, вказуючи, що спори щодо оскарження податкових повідомлень-рішень за участі боржника повинні розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі № 905/2030/19).

3. Плюси та мінуси такого підходу до юрисдикції податкових спорів очима кредиторів та боржника

Головною метою кредитора в процедурі банкрутства є якомога скоріше та повне задоволення його вимог до боржника.

Тому, в умовах, коли в середньому процедура банкрутства юридичної особи триває 2-3 роки, а інколи і значно довше, кредитору складно знайти плюси в ситуації, що ще 2 роки будуть розглядатися судові спори про скасування податкових повідомлень-рішень боржника.

Треба розуміти, що витрати на процедуру банкрутства до їх відшкодування, несуть насамперед кредитори і ці витрати можуть бути значними (основна та додаткова винагорода арбітражного керуючого, витрати на оцінку та експертизу, послуги аудиторів, бухгалтера  тощо). І відповідно чим довше триває процедура банкрутства, тим більші витрати несе комітет кредиторів.

Знаючи про таку ситуацію, ДПС часто навмисно затягує розгляд справ про оскарження податкових повідомлень-рішень, з метою створення тиску на комітет кредиторів і арбітражного керуючого задля визнання ними вимог ДПС до боржника.

Навіть непоодинокі випадки, коли податкові повідомлення-рішення щодо боржника взагалі не оскаржуються в судовому порядку з метою недопущення затягування процедури банкрутства.

В свою чергу боржнику також о плюсах говорити не приходиться, оскільки перспектива неоскаржених і зазвичай доволі спірних податкових повідомлень-рішень явно не слугує інтересам банкрута.

На мій погляд єдиною перевагою такого підходу до юрисдикції спорів щодо оскарження податкових повідомлень-рішень за участі банкрута є те, що податковий спір буде розглядатися саме за правилами адміністративного судочинства.

КАС України на відміну від ГПК України встановлює ряд процесуальних принципів та механізмів, що забезпечують належний рівень захисту особи в податкових спорах, наприклад принцип офіційного з’ясування всіх обставин; критерії відповідності податкового повідомлення-рішення, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України, обов’язок податкової доводити правомірність своїх дій та рішень тощо.

Також необхідно розуміти, що строки звернення до суду із позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень відноситься до норм процесуального права, тому встановлені саме у процесуальному законі (ст. 122 КАС України), в той же час ГПК України не визначає процесуальних строків звернення до суду, оскільки предметами спору за правилами господарської юрисдикції є насамперед приватно-правові спори і позовна давність (строк звернення до суду) визначається нормами матеріального права, зокрема, Цивільним кодексом України.

Тому розгляд податкових спорів за правилами ГПК України скоріше за все зашкодять єдності та цілісності судової практики, а також поставлять платника податків у більш невигідне становище відносно податкових органів.

4. Спроби законодавчого врегулювання

Питання юрисдикції податкових спорів є  настільки популярним, що стало об’єктом уваги народних депутатів.

Так, у березні 2023 року у Верховній Раді України було зареєстровано «Проект Закону про внесення змін до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України щодо адміністративної юрисдикції спорів стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство» від 26.03.2023 року № 11128, в якому пропонується на законодавчому рівні встановити юрисдикцію податкових спорів за участі боржника за адміністративними судами.

Однак вже в квітні 2024 року було зареєстровано ще один законопроект –  «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо юрисдикції спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство)» від 12.04.2023 року № 11128-1, яким пропонується податкові спори за участі банкрута розглядати за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство.

Врегулювання даного питання на законодавчому рівні є раціональним, оскільки в умовах мінливості практики Верховного Суду породжується правова невизначеність, що унеможливлює обрання учасниками процедур банкрутства належного та ефективного механізму судового захисту своїх прав і законних інтересів.

На жаль, станом на грудень 2024 року питання  на рівні закону не вирішено і учасники процедур банкрутства вимушені керуватися практикою Верховного Суду.

5. Висновок

На мою думку жодний із запропонованих в законопроектах варіант не в змозі задовольнити суспільні потреби та вирішити виключну правову проблему податкових спорів у процедурах банкрутства.

Так, у разі віднесення податкових спорів у процедурі банкрутства до адміністративної юрисдикції, значною мірою постраждають права та законні інтереси кредиторів, оскільки такий підхід не забезпечить розумних строків розгляду справ про банкрутство.

В той же час віднесення податкових спорів за участі банкрута до господарської юрисдикції, обмежить можливості банкрута захищатися від безпідставних та свавільних вимог податкових органів, оскільки правила господарської юрисдикції мало пристосовані до вирішення публічно-правових спорів.

Раціональним та збалансованим був би варіант, коли податкові спори за участі банкрута розглядаються господарським судом однак за правилами адміністративного судочинства.

Подібне поєднання з однієї сторони пришвидшило би процедури банкрутства, а з іншої забезпечило би суб’єктам господарювання можливість використовувати широкий процесуальний інструментарій, визначений КАС України.

Ну а поки дане питання не вирішено, при визначенні юрисдикції спорів про оскарження податкових повідомлень-рішень за участі банкрута, бізнесу слід керуватися правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 року у справі № 908/129/22.