Умови про правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційних сайтах банків та посилання на які зустрічаються в кредитних договорах, не завжди визнаються судами частиною кредитного договору, у результаті чого банкам відмовляють у стягненні заборгованості, відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за порушення строків погашення кредиту в межах таких договорів.

1. ЯКІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ВІДМОВИ У ЗАДОВОЛЕННІ ПОЗОВУ ПРО СТЯГНЕННЯ КРЕДИТНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ?
На практиці дуже часто трапляються випадки, коли між банком (кредитором) та боржником (позичальником) укладається кредитний договір, а такий договір містить безліч посилань на вимоги та умови про правила надання банківських послуг (далі – ПНБП). Такі вимоги містять посилання про те, що вони є невід`ємною частиною кредитного договору.
Все нібито зрозуміло і прозоро, але проблема в тому, що зазвичай такі умови є загальними, а з огляду на розміщення їх на офіційних сайтах банків можуть коригуватися банком в односторонньому порядку.

Суди, відмовляючи у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором, неодноразово зазначали, що самі правила, які містяться на офіційних сайтах банків, неодноразово змінювалися, а кредитор міг додати до позовної заяви будь-яку редакцію таких умов.
Окрім цього, суди звертають увагу, що ПНБП не можна вважати частиною кредитного договору за відсутності підпису позичальника (боржника).
Більше того, погодження з ПНБП відбувається в момент підписання анкети-заяви про приєднання до таких умов, а тому, якщо такі умови прямо не передбачені такою заявою, то фактично їх прийняття та приєднання до них позичальником не відбувалося.
Так, Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 зазначив, що підписання анкети про приєднання до ПНБП за відсутності домовленості про сплату:
- відсотків за користування кредитними коштами,
- пені та штрафів за порушення строків погашення кредиту, не може розцінюватися як частина договору, а тому відсотки та штрафні санкції не можуть бути стягнуті за невиконання кредитного договору.
ВС, скасовуючи рішення попередніх інстанцій в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за порушення умов договору, зазначив, що умови ПНБП не можуть вважатися договором приєднання, адже в період дії кредитного договору такі умови неодноразово були змінені банком в односторонньому порядку.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі №916/2755/18.
Окрім вищезазначеного, Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 зазначав, що для договору приєднання важливим є не вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов. Після такого встановлення їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин і відповідність певним стандартам поведінки.
2. ЩО З ПОРУКОЮ?
Переважна більшість кредитних договорів, що укладалися з юридичними особами, зазвичай забезпечуються порукою, яка надається засновником такої юридичної особи.
У такому випадку банк звертається до суду з метою стягнення з поручителя або з позичальника та поручителя (у солідарному порядку) кредитної заборгованості.
Суди, відмовляючи в задоволені позовних вимог до поручителя, зазначають, що при збільшенні кредитного ліміту або суми кредиту необхідно вносити зміни до договору поруки та збільшувати обсяги відповідальності поручителя.

Таким чином, при збільшені кредитного ліміту або суми кредиту без погодження з поручителем така порука припиняється. Висновки суду в постанові Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року в справі № 909/257/20 сформовані відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України, яка діяла на момент підписання договору поруки, що був укладений до набрання чинності редакції Закону № 2478-VIII від 03 липня 2018 року.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/7389/17 та від 29 травня 2019 року в справі № 910/11429/18 вказано, що погодження поручителя на збільшення обсягу зобов’язань має бути очевидною та наданою у спосіб, який визначений таким договором. Відсутність заперечень поручителя про збільшення обсягу зобов’язань не може вважатися згодою.
У редакції ч. 1 ст. 559 ЦК України від 03 липня 2018 року визначено, що в разі збільшення кредитного ліміту або суми кредиту без погодження з поручителем, таке збільшення не буде наслідком припинення поруки, але у такому разі поручитель буде нести відповідальність в межах та в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання.
3. ЩО З ВІДСОТКАМИ ЗА КОРИСТУВАННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ?
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється. Права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12.

ВИСНОВКИ
Отже, у разі звернення банку з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором:
- вимоги та умови про правила надання банківських послуг, які не були погоджені з позичальником та були відкориговані в односторонньому порядку банком не можуть вважатися невід`ємною частиною кредитного договору. У такому разі, вимоги про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, пеня та штрафи за порушення строків погашення кредиту, які були зафіксовані в таких умовах, не можуть бути стягнуті за невиконання кредитного договору;
- порука, яка була укладена до набрання чинності редакції Закону № 2478-VIII від 03 липня 2018 року, припиняється у зв’язку зі збільшенням зобов’язань позичальника без письмового погодження поручителя. За аналогічних умов, але у разі укладення договору поруки після набрання чинності редакції Закону № 2478-VIII, поручитель буде нести відповідальність в межах та в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання;
- нарахування неустойки та процентів за кредитним договором припиняється у разі спливу строку кредитування чи в разі пред’явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення частини позики.