Поради перевізникам при здійсненні контролю органами Укртрансбезпеки

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в України визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», частиною 12 статті 6 якого встановлено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю (Укртрансбезпеки) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за встановленою формою.

Правила дорожнього руху регламентують зупинку водія на вимогу поліцейського, працівника пункту габаритно-вагового контролю або уповноваженої особи Держприкордонслужби.

Кодекс про адміністративні правопорушення доповнено частиною 2 статті 122-2, якою запроваджено відповідальність за невиконання водієм, який здійснює перевезення вантажів або пасажирів, вимог працівника Укртрансбезпеки про зупинку автомобіля.

Відповідальність за цією нормою передбачає або штраф у розмірі 3400 грн. або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 3-х до 6-ти місяців.

Однак, на практиці складені працівниками Укртрансбезпеки протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності судами повертаються внаслідок недотримання процедури їх складення. Чому ж так?

За нормами КУпАП передбачено наявність доказів адміністративного правопорушення. Як відомо, для прикладу, працівники поліції наділені повноваженнями на здійснення відеофіксації порушень ПДР, а також забезпечені відповідною відеотехнікою.

В цей же час працівники Укртрансбезпеки наділені повноваженнями щодо проведення відеофіксації процесу перевірки, однак не забезпечені службовими відеореєстраторами. Тому працівники Укртрансбезпеки фізично не можуть сформувати належну доказову базу на підтвердження фактів невиконання водієм вимог зупинки.

Крім цього, якщо транспортний засіб не зупинився, працівники Укртрансбезпеки не наділені повноваженнями щодо переслідування такого транспортного засобу. Вимога щодо зупинення транспортного засобу може бути висловлена працівником Укртрансбезпеки лише у пункті габаритно-вагового контролю або в інших чітко визначених місцях, а не будь де (п. 2.4-1 ПДР). Відповідно до пункту 8 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю працівники Укртрансбезпеки можуть лише повідомити про такі факти підрозділи Національної поліції.

Таким чином, дійсно, за невиконання водієм вимоги працівника Укртрансбезпеки щодо зупинення транспортного засобу законом передбачено відповідальність у вигляді штрафу 3400 грн. або позбавлення права керування транспортними засобами. Однак, процедурні обов’язки при фізичній неможливості їх здійснення фактично позбавляють працівника Укртрансбезпеки задокументувати належним чином факт невиконання водієм вимоги щодо зупинення транспортного засобу.

Ми не закликаємо порушувати встановлений порядок проведення перевірок, а лише звертаємо увагу на законодавчі пробіли, які за певних обставин можуть бути використані суб’єктами господарювання в можливих спорах на свою користь.

На практиці перевірка, що проводиться інспекторами Укртрансбезпеки, зводиться до такого алгоритму: інспектори зупиняють вантажний автомобіль, перевіряють у водія товарно-транспортну накладну, вводять у відповідний прилад номер автомобіля і починають його рух через ваги. Пристрій вимірює загальну вагу транспортного засобу та вагу по осях.

Очевидно, що суб’єкти господарювання (перевізники) зацікавлені в найбільш ефективному використанні вантажівок, а тому маса вантажів, що перевозяться, як правило,знаходиться «на межі» дозволеного.

Тут треба пам’ятати про два аспекти, які мають значення.

Відповідно до п 22.5. Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення вантажів при перевищенні таких параметрів: фактичній масі понад 40 т. (для контейнеровозів – понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах – до 46 т.), навантаження на одиночну вісь – 11 т. (для автобусів, тролейбусів – 11,5 т.), здвоєні осі – 16 т., строєні – 22 т. (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь – 11 т., здвоєні осі – 18 т., строєні – 24 т.) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 метри.

При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Таким чином, якщо перевищення загальної маси є незначним, необхідно впевнитись, що таке перевищення (по суті – похибка при зважуванні) становить не більше 2%.

На практиці це означає, що якщо транспортний засіб перевозить, наприклад, 44 500 кілограмів, в такому випадку перевищення нормативів менше, ніж 2% (44000 кг. + 2% = 44880 кг.).

Таке правило встановлено Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» від 27 червня 2007 р. № 879, яка, серед іншого, забороняє подальший рух транспортного засобу до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування.

В разі, якщо за результатами зважування виявляється перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, а водія «відпускають», незважаючи на, часом, дуже суттєве перевищення маси вантажного автомобіля, це додатково свідчить про каральну (стягнення штрафу), а не профілактичну мету діяльності інспекторів Укртрансбезпеки, до функцій яких, зокрема, віднесено збереження стану доріг. Невжиття посадовими особами заходів щодо затримки транспортного засобу, є свідченням відсутності порушень нормативно-вагових параметрів при перевезені вантажу ат в подальшому може стати підставою для .

Поширеною є ситуація, коли фактична маса транспортного засобу не перевищує встановлені параметри, але перевізник притягується до відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарського штрафу в сумі від 17 до 34 тисяч гривень (в залежності від ступеню перевищення).

При зважуванні зазначеного транспортного засобу на ваговому комплексі встановлюється перевищення навантаження на одиночну вісь понад допустиме значення, чим порушено п. 22.5 ПДР.

Така ситуація виникає при  зважуванні транспортного засобу з сипучим вантажем (яким є, наприклад, вантаж насіння соняшника, пшениці, кукурудзи, ), який змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійсненні посадовими особами, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимірювання не дозволяють врахувати перерозподіл ваги на осі транспортного засобу та зсув центру ваги під час нахилу тягача при заїзді на платформу вимірювального засобу.

На сьогоднішній день зважування рідких та сипучих вантажів  здійснюється без застосування відповідної методики, яка б враховувала особливості такого вантажу.

Належне документальне оформлення дасть можливість довести безпідставність вимог інспекторів при проведенні перевірки та складані акта перевірки, або в суді, під час оскарження винесеної постанови.

Також на користь перевізника можуть свідчити результати зважування у третіх осіб, проведені на початку або в кінці маршруту (елеватор, морський порт, підприємство-експортер тощо).

Останнім часом все частіше від автомобільних перевізників, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом надходять скарги, щодо перевищення інспекторським складом Укртрансбезпеки наданих йому повноважень під час здійснення рейдових перевірок.

Не виявивши під час перевірки будь-яких порушень інспектори територіальних управлінь застосовують останній аргумент, вимагаючи у водія протокол перевірки та адаптації тахографа, щоденні листки реєстрації режиму праці та відпочинку чи картку водія, індивідуальну контрольну книжку водія.

При цьому ігнорується вимога наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 07.06.2010 № 340 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів», підпунктом 4 пункту 5 якого Державну службу з безпеки на транспорті зобов’язано здійснювати перевірки щодо наявності встановлених тахографів виключно на транспортних засобах, якими здійснюються міжнародні автомобільні перевезення.

Що стосується внутрішніх автоперевезень вантажів, то постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 затверджено перелік документів, необхідних для здійснення таких перевезень. Особам,   які   уповноважені   здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія  документи, не передбачені Переліком, затвердженим цією постановою.

Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, тахокарти, картка водія, роздруківка даних роботи тахографа, індивідуальна контрольна книжка водія в переліку відсутні.

Існуюча судова практика в цілому на стороні перевізників, накладення штрафів успішно оскаржується, однак незрозумілим залишається незмінний підхід інспекторів щодо застосування штрафів з надуманих підстав.

Скарга на постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю.

Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її винесення.

Одразу відзначимо низькі шанси на оскарження постанов у адміністративному (досудовому) порядку.

Єдиним позитивом в даній ситуації є те, що подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.

На відміну від оскарження податкових повідомлень-рішень судове оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу не зупиняє її виконання, в тому числі примусове, а тому перевізники змушені балансувати між доведенням своєї правоти в судах та негативними наслідками, яких вони зазнають через передачу постанови на виконання (арешти рахунків, списання коштів).