Рішення про неврахування таблиці даних платника ПДВ: шляхи оскарження

Податкова накладна перед перевіркою на відповідність платника та здійсненої операції критеріям ризиковості проходить перевірку на відповідність однієї з чотирьох ознак безумовної реєстрації. Четвертою з цих ознак законодавець визначив таку: відображення у податковій накладній операції з товаром / послугою за кодом УКТЗЕД / ДКПП, що був вказаний у таблиці даних платника податку, котра була врахована податковим органом.

Таблиця даних платника податку є інформацією, яку можна подати винятково в електронній формі, котра вміщує в собі коди товарів чи послуг відповідно до КВЕД / УКТЗЕД / ДКПП, які платник податку постачає, одержує або ввозить на територію України, на яку поширюється її виключна юрисдикція.

Питання, пов’язані з поданням, розглядом та винесенням рішень щодо таблиці даних платника податку, віднайшли своє правове врегулювання в Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1165 від 11 грудня 2019 року (далі – Порядок №1165).

Порядком №1165 закріплено, що така таблиця обов’язково має подаватися із поясненням – інформацією про вид діяльності платника податку та посиланнями на податкову й іншу звітність. Через доволі нечітку вказівку згаданого нормативно-правового акту щодо вмісту пояснення, яке повинне додаватися, та відсутність переліку документів, які б сприяли прийняттю позитивного для платника податку рішення, частим явищем стало винесення рішення про неврахування таблиці даних органом ДПС.

Такі підстави визначені у Додатку 6 до Порядку №1165, а саме:

• наявність в контролюючих органах податкової інформації, що свідчить про здійснення платником податку ризикових операцій;
• виявлення невідповідності визначених платником податку в таблиці даних видів діяльності наявним у платника податку основним засобам;
• інше.

Однак, як вбачається із цих підстав, вони носять загальний, неконкретизований характер і потребують деталізації та належного обґрунтування. Проте рішення про неврахування таблиці даних найчастіше вказаного не містять.

У формі рішення міститься вказівка про те , що воно може оскаржуватися двома шляхами:

• адміністративним (поданням скарги);
• судовим (зверненням із позовною заявою).

Наразі немає можливості подати скаргу на рішення, що розглядається, через Електронний кабінет платника, яка існує для оскарження рішень про відмову в реєстрації ПН/РК та робить неможливим подовження 10-денного строку розгляду такої скарги (за підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 ПК України). Для розгляду податковим органом скарги застосовується загальний строк на прийняття вмотивованого рішення, визначений пунктом 56.8 статті 56 ПК України, – 20 календарних днів, що слідують за днем одержання скарги. Втім і цей строк не є остаточним. Так, пункт 52-8 підрозділу 10 розділу XX ПК України містить норму, якою закріплено, що перебіг строків, які стосуються процедури адміністративного оскарження, встановлених статтею 56 ПК України, тимчасово зупиняється на період дії карантину до кінцевого календарного дня дії останнього (включно). Тому, на жаль, адміністративний порядок оскарження рішення про неврахування таблиці даних не є зараз дієвим.

Судова практика, що склалася, свідчить про сприятливе для платника податку вирішення спірних відносин з податковим органом щодо врахування таблиці даних. Як вже раніше вказувалось, податковий орган зазвичай не вдається до належного обґрунтування причин прийняття не на користь платника податку рішення щодо такої таблиці.

Аналізуючи дані Єдиного державного реєстру судових рішень, можна встановити, що вже під час судового провадження податковий орган у відзиві на позовну заяву або запереченні обґрунтовує правомірність винесення таких рішень найрізноманітнішими способами, серед яких можна зустріти:

• відсутність у платника податку основних засобів для зберігання товарно-матеріальних цінностей;
• платником не подані звіти з ЄСВ за певний період;
• невідповідність трудових ресурсів наявним земельним ділянкам платника;
• встановлення придбання товарів нетипових для основних видів суб’єкта господарської діяльності;
• участь суб’єкта господарювання у схемі формування, використання та розповсюдження ймовірно ризикового податкового кредиту;
• невірне заповнення таблиці;
• 0% рівень податкової віддачі з ПДВ за певні роки;
• ненадання фінансової звітності, необхідної для визначення можливості обробки наявних у власності та користуванні земельних ділянок;
• відсутність випадків зупинення реєстрацій ПН/РК;
• тощо.

Однак, найчастіше суд скептично ставиться до таких аргументацій контролюючого органу з огляду на відсутність відображення таких обставин у рішенні про неврахування таблиці даних, через що вони не можуть слугувати обґрунтуванню правомірності винесення такого рішення.

Адміністративні суди під час винесення рішень, якими визнають протиправними та скасовують рішення про неврахування таблиці даних, роблять акцент на тому, що:

• податковий орган не надає пояснення про те, які саме види діяльності позивача є невідповідними основним засобам, наявним у платника податку;
• рішення, що оскаржується, не вміщує ні відомостей про те, яка конкретно інформація наявна в податкового органу, котра вказує на здійснення позивачем ризикових операцій, ні згадки щодо господарської операції, яка визнається ризиковою, ні посилань на підстави, за наявності яких така операція визнавалася ризиковою.

За таких умов суди одностайні у висновку, що умови, які на переконання комісії контролюючого органу перешкоджали врахуванню таблиці даних платника ПДВ, мають бути чітко окреслені у рішенні, а їх відсутність вказує про формальний характер винесеного рішення. Крім того, такі обставини також повинні підтверджуватися належними, достатніми, а також такими, що одержані із дотримання закону, доказами.

Отже, подання податковому органу таблиці даних є правом платника ПДВ. У разі винесення рішення про неврахування такої таблиці платник податку може або подати її разом із поясненням повторно (кількість спроб є необмеженою), або оскаржити таке рішення адміністративним чи судовим шляхом. Зважаючи на вкрай низькі шанси задоволення скарг та ускладнений механізм їх подачі та розгляду, найбільш привабливим вбачається оскарження відповідного рішення, як протиправного та такого, що підлягає скасуванню, у суді. До речі, вимога про врахування таблиці даних платника ПДВ у випадку судового оскарження не заявляється: таблиця даних буде врахована податковим органом при надходженні судового рішення, котре набрало законної сили, про скасування оскаржуваного платником податку рішення.