Спростування недостовірної інформації: огляд актуальної судової практики в Україні

В нашу епоху Інтернету та соціальних мереж інформація розповсюджується так швидко, як ніколи раніше. Нажаль, це відкриває безліч нових можливостей для зловживань та недобросовісної конкуренції в усіх сферах, як в політиці, так і в бізнесі. Так звані «фейки» сьогодні розлітаються з блискавичною швидкістю. Створені цілі мережі веб-сайтів, які публікують недостовірну інформацію, задля того, щоб забезпечити можливість масових репостів цих публікацій в соціальних мережах. І випадки використання таких «фейкометів» в конкурентній боротьбі наразі стають все частішими.

Що робити, якщо про вас розповсюджують «фейки» та брудні плітки? Як захистити свою ділову репутацію та спростувати негативну інформацію, оприлюднену в ЗМІ? Відповіді на ці та інші питання ви знайдете в цій публікації. Тож почнемо.

Пропонуємо провести маленький екскурс в історію.

Спростування недостовірної інформації врегульований Цивільним кодексом України (стаття 277). Ця стаття надає відповіді на питання, хто має право вимагати спростуванняінформації, хто і як має оприлюднювати спростування.

В редакції від 01 січня 2014 року зазначена стаття Кодексу містила частину третю, в якій було вказано, що негативна інформація, що розповсюджена у будь-який спосіб, має вважатись недостовірною в будь-якому випадку, якщо той, хто її поширив, не доведе її достовірність.

Ця норма мала дуже велике значення, в тому числі і для судового захисту своєї репутації. Нею була встановлена презумпція недостовірності негативної інформації. Якщо про вас було поширено негативні відомості, вам треба було лише довести, що ця інформація є для вас негативною та образливою та зазначити, що вона не відповідає дійсності. Ви не мали доводити її недостовірність. Обов’язок доказування правдивості інформації покладався на того, хто оприлюднив ці відомості про вас.

Тепер давайте розглянемо, як йдуть справи зараз.

Законом України № 1170-VII від 27 березня 2014 року частину третю статті 277 було виключено з тексту Цивільного кодексу України. Отже, наразі презумпція недостовірності негативної інформації скасована, і кожна зі сторін має доводити належними доказами свою позицію за загальними правилами цивільного судочинства. Тобто ви маєте доводити, що оприлюднені про вас відомості не мають нічого спільного з реальністю, та наводити відповідні докази з цього приводу. Ваш опонент при цьому зобов’язаний наводити аргументи та докази про достовірність цієї інформації.

Зрозуміло, що в такій редакції закону судовий захист гідності та ділової репутації суттєво ускладнився.

Суд задовольнить ваш позов про захист гідності, якщо визнає в діях опонента наявність складу правопорушення. Щоб переконати суд в тому, що правопорушення має місце, ви маєте підтвердити належними доказами наявність всіх зазначених нижче елементів:

1. Ви маєте довести те, що відомості про вас взагалі були поширені. Під поширенням мається на увазі доведення цієї інформації будь-яким способом хоча б до однієї особи. Також необхідно довести, що поширювалась ця інформація саме особою, яку ви зазначили відповідачем.
2. Також вам необхідно довести, що поширено неправдиві відомості саме про вас. Це не завжди так просто, як здається на перший погляд. Якщо оприлюднена негативна інформація не містить конкретних вказівок саме на вас або вашу компанію (прізвища або назви компанії, посади тощо), опонент може посилатись на те, що в цій публікації наводиться інформація взагалі не про вас.
3. Також необхідно довести, що спірна інформація не відповідає реальним обставинам. Це, як правило, одна з найбільших проблем, адже якщо «фейк» пишуть професіонали цієї неприглядної справи, він, зазвичай, ґрунтується на елементах, які або схожі на правду, або є правдивими, однак викривленими для негативного сприйняття. Також негативна інформація може бути визнана оціночним судженням (цей момент далі розберемо детальніше).
4. Останній елемент складу правопорушення – це певні негативні для вас наслідки, які мали місце внаслідок поширення інформації.

Якщо всі ці елементи буде доведено, суд має захистити ваші права обраним вами способом. Така позиція підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема, викладена в постанові Верховного суду 23 грудня 2020 року по справі № 484/2781/19-ц.

Одною з головних проблем в судових спорах про визнання інформації недостовірною та її спростування є дотримання балансу між правом на свободу думки та слова, яке гарантується Конституцією та міжнародними нормами, й правом кожного вимагати поваги до його гідності та честі.

Законодавством виділено таке поняття, як оціночні судження. Закон про інформацію визначає оціночні судження як висловлювання, в яких не міститься фактичних даних. Сюди ж відноситься критика і будь-яка оцінка дій особи. Також в оціночних судженнях допускається використання перебільшень, порівнянь, сатири.

Будь-хто має право висловлювати свої оціночні судження з будь-якого приводу, і правдивість такого судження не має доводитись. Отже, якщо суд визнає, що поширена про вас інформація є оціночними судженнями, то суд ви, скоріш за все, програєте, і інформацію не спростують. Доведення того, що поширена негативна інформація є фактичним твердженням – одне з основних завдань під час судового процесу. Для цього можна використовувати, зокрема, висновки лінгвістичної експертизи.

Втім, оціночне судження теж має бути сформульоване в певних межах, що не порушують моральні засади суспільства. Воно може викликати образу, навіть обурення, і це не вважається порушенням закону. Однак суд може визнати його надмірним у разі, якщо судження не ґрунтується на жодній фактичній підставі.

Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11.

Зазвичай, в суспільстві декларуються принципи рівності прав політиків й інших публічних діячів та пересічних громадян. Однак в цьому випадку судова практика офіційно закріплює нерівність таких осіб, при чому ця нерівність не на користь публічних діячів.

Різний ступень захисту гідності приватних та публічних осіб закріплений усталеною європейською практикою. ЄСПЛ посилається на Декларацію про свободу політичних дебатів у ЗМІ, прийняту в 2004 році Комітетом Міністрів Ради Європи, та на Резолюцію 1165, яку в 1998 році прийняла Парламентська Асамблея Ради Європи.

Норми зазначених актів визначають, що публічні діячі підлягають прискіпливому контролю з боку громадськості, і тому можуть зазнавати жорсткої критики з приводу виконання ними своїх функцій.

В свою чергу особа, що не є відомою для суспільства, може вимагати особливого, більш жорсткого захисту свого права на приватне життя. Публічних осіб така норма не стосується. Таку позицію висловив ЄСПЛ в рішенні у справі від 07 лютого 2012 року AxelSpringer v.Germany.

Ця позиція знайшла своє підтвердження і в національній судовій практиці, та активно застосовується українськими судами. Зокрема, в Верховний суд у справі № 742/1159/18 зазначає, що, з врахуванням норм Конвенції з прав людини, рівень публічності особи має обумовлювати її толерантність до критики.

Тому при розповсюдженні негативної інформації про публічну особу необхідно приділити ще більше уваги аргументам та доказам неправдивості цих відомостей. В цьому випадку вкрай важливо довести суду, що наведена негативна публікація виходить за рамки адекватної допустимої критики, навіть з врахуванням статусу публічної особи позивача.

Досить часто в рамках недобросовісної конкуренції можна зустріти розповсюдження конкурентами негативної інформації про компанію.

Як правило, це здійснюється одним з наступних шляхів:

• Поширення негативних відомостей щодо власників або керівників компанії;
• Розповсюдження недостовірної інформації щодо продукту компанії (послуг або товарів);
• Оприлюднення неправдивої та негативної інформації щодо працівників компанії, зокрема, щодо низької якості клієнтського сервісу.

Як бути в цьому випадку?

Національним законодавством поняття ділової репутації юридичної особи та вартості такої репутації майже не врегульовані. Тому суди, здебільшого, спираються на досвід європейського судочинства з цих питань.

Так, досить часто суди використовують поняття «гудвіл» (goodwill), яке було запозичене з англійського права. Податковий кодекс України визначає гудвіл як вартість ділової репутації, нематеріальний актив підприємства. Для підрахунку вартості репутації податковий кодекс пропонує відняти від ринкової ціни компанії балансову вартість її активів. Зрозуміло, що для абсолютної більшості українських компаній визначення та доведення в суді ринкової ціни компанії є дуже непростим завданням.

Отже, якщо про вашу компанію розповсюджують недостовірну інформацію, ви маєте право подати до суду позов про захист ділової репутації компанії. Для того, щоб виграти цей суд, вам необхідно буде довести:

1. Що ваша компанія має необхідний рівень ділової репутації, який створює додаткову ринкову цінність.
2. Що ви використовуєте цю ділову репутацію в своїй господарській діяльності.
3. Що певна особа розповсюдила інформацію, яка стосується вашої компанії і є недостовірною.
4. Що таке розповсюдження завдало вашій компанії шкоду.

Всі ці елементи мають бути доведеними належними та допустимими доказами. Тож до підготовки такого позову необхідно підходити дуже ретельно.

Питання спростування недостовірної інформації детально досліджені Пленумом Верхвного суду України, що ще в далекому 2009 році прийняв відповідну постанову. Втім, не дивлячись на застарілість цієї постанови, вона активно використовується і в сучасній судовій практиці.

Пункт 12 цієї постанови вказує, що за поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет відповідати мають автор тексту та особа, що є власником веб-сайту, на якому оприлюднено цей матеріал. В разі неможливості встановлення автора тексту, позов можна подавати окремо до власника веб-сайту.

Отже, за розміщену на сайті інформацію відповідає саме той, хто володіє веб-сторінкою.Інформацію щодо власнику сайту можна в разі необхідності витребувати у об’єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр», яке виконує повноваження адміністратора щодо системи реєстрації та обліку доменів й адрес національного сегменту Всесвітньої мережі.

Спростування інформації, опублікованої в одній з соціальних мереж, є більш складним завданням. В разі, якщо відповідач не визнає, що відповідна сторінка в соцмережі належить йому, довести цей факт інколи вкрай складно. Однак і в цьому випадку креативний підхід до судового процесу та правильно обрана тактика ведення справи принесе вам позитивний результат.

Захист гідності від поширення недостовірної інформації є непростим завданням. Судовий процес має базуватись на багатьох елементах, і при відсутності будь-якого з них суд може відмовити вам у задоволенні позову. Однак ігнорувати нападки в ЗМІ або в Інтернеті – це, м’яко кажучи, також не найкраща стратегія побудови ділової репутації. Інколи просто необхідно звертатись за спростуванням інформації до суду, щоб припинити поширення негативу і руйнування репутації.

На цей випадок надаємо вам декілька порад:

1. Приділіть багато етапу підготовки до позову. Дев’яносто відсотків успіху майбутнього судового процесу закладається на етапі до подання позовної заяви.
2. Правильно зафіксуйте факт розповсюдження недостовірної інформації. Пам’ятайте, що інформація в мережі може бути видалена в будь-який момент, тому фіксація її є надважливим завданням при підготовці позову.
3. Завчасно підготуйте доказову базу для судового процесу. В разі необхідності замовте лінгвістичну експертизу. Не підкріплені доказами посилання на те, що ви вважаєте інформацію негативним фактичним твердженням, а не оціночним судженням, можуть бути не прийняті судом до уваги.
4. Завчасно подумайте над тим, чим можна довести настання негативних для вас наслідків після поширення недостовірної інформації. Це можуть бути, наприклад, листи сторонніх осіб або ваших контрагентів, в яких вони висловлюють певне занепокоєння внаслідок того, що прочитали таку інформацію про вас, або будь-які інші докази.
5. Якщо це необхідно – продумайте стратегію медійного супроводу судового процесу. Так, наприклад, висвітлення в публічній площині факту того, що ваш «кривдник» тепер в суді відмовляється від своїх слів та будує стратегію захисту на тому, що немає доказів поширення інформації саме ним, може дати позитивний для відновлення вашої репутації ефект ще до прийняття судового рішення.

Захист честі та гідності в судовому порядку – це глибоко специфічна та непроста сфера. Однак, звичайно, це не повинно бути підставою ігнорування безпідставних нападок на вас або розповсюдження «фейків» щодо вашої компанії. Правильно побудований судовий процес дозволить вам захистити себе і відновити репутацію.