Чи стануть карантин та критична ситуація з фінансуванням судів рушійною силою «діджиталізації» судочинства та всієї системи державного управління? Спробуємо проаналізувати з юристом ЮК “АРМАДА” Станіславом Лущенковим.
ВИМОГИ ЧАСУ ТА РЕАЛЬНИЙ СТАН СПРАВ
Ідея електронної подачі документів до судів не нова, вона зародилася в США ще в кінці 80-х років минулого століття через те, що зберігання паперових документів вимагало величезних витрат людських, трудових ресурсів, а також значних площ. Крім того, завжди є ризик того, що паперовий документ може виявитися не в належному місці за помилкою службовця або зовсім бути втрачений.
На нинішньому етапі в органах судової влади розвиток інформаційних технологій має переслідувати дві основні мети.
По-перше, широке впровадження електронного судочинства має сприяти створенню умов, за яких для кожного громадянина будуть створені умови зручного користування такими засобами. Кінцевою і основною метою для учасників судового процесу має стати ситуація, за якої вони не очікують в чергах, мають можливість подавати до суду документи в електронному вигляді, здійснювати необхідні платежі, отримувати зворотній зв’язок шляхом надання доступу до створеної судом справи.
По-друге, посилення взаємодії судів з державними органами та установами. Це дозволило б оптимізувати роботу судів, знизити навантаження на працівників апарату, мінімізувати паперовий документообіг, скоротити витрачання бюджетних коштів, підвищить рівень інформатизації суду.
Значною проблемою досягнення таких цілей вбачається дуже обмежена участь суддівського корпусу (в першу чергу судів першої інстанції) в обговоренні питань, пов’язаних зі зручністю створюваних модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
На сьогодні судді у своїй діяльності активно використовують відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру судових рішень та інших.
У тих громадян, хто не належить до юридичної спільноти, та, відповідно не бере участі в судовому розгляді справ, може скластись помилкове враження, що загальний прогрес впровадження комп’ютерної техніки в українських судах створив умови для повноцінного електронного судочинства, і тільки судді ігнорують цей процес.
Проблемними питаннями на цьому шляху є те, що новітні електронні засоби зв’язку повинні відповідати актуальним потребам, бути надійними, використовуватись не окремо, а у комплексі з положеннями процесуальних кодексів.
Аналіз запроваджених змін дає підстави стверджувати, що з усіма цими аспектами є проблеми.
В умовах обмеження фінансування судів, дефіциту марок, що негативно відобразилось на надсиланні процесуальних документів учасникам судового процесу, впровадження електронного судочинства набуло нового значення.
Запроваджені протиепідемічні заходи, обмеження особистих відвідувань судових засідань, так само як і державних органів, що надають адміністративні послуги, також сприяли тому, що засоби електронного судочинства почали відігравати нову важливу роль в судовій системі та системі державного управління.
Незважаючи на досягнутий прогрес, впровадження електронного судочинства є складним та витратним проектом. Цікавим є те, що навіть після створення та запуску такої системи у громадянина мають залишитись звичні засоби комунікації з судом.
Раніше вже висловлювались занепокоєння з приводу обмежень доступу до судових сервісів наявністю у громадянина електронно-цифрового підпису. Дійсно, не всі мають бажання та можливість отримувати ЕЦП для використання його виключно в «Електронному суді». Неприпустимими є ситуації, за яких одні учасники судового процесу матимуть переваги над іншими, які з якихось причин не матимуть електронно-цифрового підпису (ЕЦП), необхідних знань та навичок.
В наведеній вище ситуації є ризик створення ситуації, при якій «Електронний суду» стане безальтернативним способом участі громадян у здійсненні судочинства.
ЕЛЕКТРОННЕ СУДОЧИНСТВО ПО-НОВОМУ
На теперішній «Електронний суд» використовуються судами в тестовому режимі, при цьому не будучи закріпленим у процесуальних кодексах.
Нещодавно прийнятим Верховною Радою України за основу законопроектом № 3985 передбачено поетапне впровадження ЄСІТС.
Неузгодженість вказаного законопроекту полягає, серед іншого, в тому, що він взагалі не передбачає існування електронної справи як такої.
Тобто через систему можна подати документи до суду, подальше судочинство здійснюється вже у звичний спосіб з використанням документів у паперовій формі.
Впровадження електронного судочинства покладено на першу ланку судочинства – місцеві суди. Відкритим залишається питання чи прийме суд апеляційної/касаційної інстанції для перегляду процесуальні документи у тій самій формі, яку обрав суд першої інстанці. Існуюча судова практика з цього питання різна, оскільки, як зазначають самі розробники, модуль «Електронний суд» наразі запроваджено у тестовому режимі, нормативне регулювання як таке відсутнє.
В таких ситуаціях місцеві суди намагаються вирішити проблеми самотужки. Працівники апарату суду перетворюють електронні документи в паперові, а паперові – в електронні. Очевидно, що це не є електронним судочинством.
Процесуальними законами не визначені способи ознайомлення сторін з електронними документами, незрозуміло чи можливо, і якщо так, то яким чином, можна їх отримати.
Витрати після запровадження таких «покращень» не тільки не зменшуються, а збільшуються.
Поряд з існуючою електронною версією справи створюється її паперова копія, а документи для учасників справи друкуються відповідно до їх кількості.
Треба визнати, що таким чином втрачено головну мету та переваги електронного судочинства – оперативність (зменшення часу пересилання документів), зручність (наявність всіх документів справи в одному електронному кабінеті), зменшення витрат на папір та пересилку.
МАЙБУТНЄ НЕ СПИНИТИ
Незважаючи на всі складності, електронне судочинство та електронне адміністрування державних послуг – вимога часу, і рано або пізно Україна перейде на нові стандарти.
За орієнтовними підрахунками розробників системи електронного судочинства дозволить державі щорічно економити понад 1 млрд. гривень, при цьому покращивши доступ громадян до правосуддя.
За 2020 рік, під час «короновірусного» карантину, такі сервіси, як відеозв’язок і судові повісткив електронній формі продемонстрували свою зручність і ефективність.
Відсутність системного підходу в діяльності розробників системи призводить до того, що, нажаль, не враховуються дані про результати інформатизації в інших сферах, зокрема медицині, будівництві освіті. При цьому позитивний досвід при впровадженні новітніх технологій, наприклад, при обліку пацієнтів у лікарнях, реєстри дозвільних документів у будівництві може і повинен бути врахований в роботі ЄСІТС.
Не можна здійснювати тестування та запуск модулю «Електронний суд» окремо від процесів, які паралельно відбуваються в державі та суспільстві.
В Україні вже понад 20 років діє Національна програма інформатизації. Саме в її рамках проводяться заходи, направлені на впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в органах державної влади, а також соціально-економічній, науково-технічній, екологічній, оборонній та інших сферах.
