1. Вступ

З початку повномасштабного вторгнення судова практика у спорах проти російської федерації значно змінилась. Якщо ще наприкінці 2022 року в реєстрі судових рішень можна було знайти тільки декілька поодиноких рішень за позовами постраждалих підприємств, то наразі таких справ сотні. І їх кількість дедалі зростає.

У зв’язку з відносною «новизною» та специфічністю цієї практики і у позивачів, і навіть у суддів під час судового розгляду виникає чимало питань. Втім, ще більше таких питань виникає після того, як судове рішення буде винесено. Як саме виконати це рішення? За рахунок яких коштів? Чи можна виконати рішення проти рф в Україні, чи все ж треба йти в інші юрисдикції?

В цій публікації ми оглянемо зазначені питання та надамо декілька порад, які дозволять постраждалому від війни бізнесу швидше пройти шлях від подання позову до фактичного отримання відшкодування завданих збитків.

2. Суверенний імунітет та інші аспекти спорів проти держави

Особливістю правового статусу держави як суб’єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав.

Суверенний імунітет РФ, відповідно до міжнародного права, є перешкодою для прямої конфіскації її активів, однак імунітет має свої обмеження та за певних обставин не може бути застосований, інакше це суперечило змісту вказаного принципу. Особливо це стосується ситуацій, коли імунітет суперечить фундаментальним принципам міжнародного права.

Військова агресія та окупація територій України Росією є грубим порушенням цих принципів, що у свою чергу обґрунтовує можливість застосування виключень із суверенного імунітету держави-агресора.

У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Позиція Верховного Суду узгоджується із баченням міжнародної спільноти та векторами розвитку механізмів, що покликані забезпечити реалізацію судових рішень та стягнення із РФ на користь України відшкодування шкоди, завдані воєнними діями.

Так у США розроблено законопроєкт  про відновлення економічного процвітання та можливостей (REPO) для українців. REPO надає можливість обійти суверенний імунітет, використовуючи концепцію контрзаходів, які виправдовують дії США як відповідь на агресію Росії.

Правові механізми, запропоновані в законопроекті про REPO, надають президенту Сполучених Штатів повноваження конфіскувати суверенні активи Російської Федерації, які прямо або опосередковано належать уряду, Центробанку або Російському фонду прямих інвестицій. Зокрема, Закон про REPO створить внутрішній фонд підтримки України, що складається з російських суверенних активів у фінансових установах США, яким держсекретар керуватиме за погодженням з адміністратором Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «з метою відшкодування Україні збитків, завданих внаслідок незаконного вторгнення Російської Федерації». Законопроект визначає конкретні цілі для перерахованих коштів, які включають (а) реконструкцію та відбудову України; (b) надання гуманітарної допомоги народу України; та (c) такі інші цілі, які визначає секретар, безпосередньо та ефективно підтримують відновлення України та добробут народу України.

Закон про REPO чітко базується на принципах контрзаходів, зазначаючи, що «всі держави мають юридичне право вживати контрзаходи, які є пропорційними та спрямованими на спонукання Російської Федерації виконувати свої міжнародні зобов’язання, включаючи контрзаходи, які призупиняють звичайні юридичні зобов’язання перед Росією». Федерація» (Стаття 101(a)(7)).

Законопроект зазначає, що «всі права, право власності та частка у конфіскованих російських суверенних активах, у разі необхідності , належать уряду Сполучених Штатів, поки вони зберігаються у Фонді підтримки України» (розділ 104(b)( 4)). Закон про REPO подвійно забезпечує президенту необхідні повноваження для сприяння переказу коштів в Україну шляхом законного створення повноважень щодо конфіскації та спонукає адміністрацію до вжиття заходів.

Суверенний імунітет Росії, хоч і є важливим елементом міжнародного права, не може використовуватися для уникнення відповідальності за грубі порушення фундаментальних міжнародних принципів, таких як агресія та геноцид. Судові рішення, як-от позиція Верховного Суду, підкреслюють можливість виключень із імунітету в контексті військових злочинів. Законопроєкт REPO у США підтверджує цей підхід, забезпечуючи правові механізми для конфіскації російських активів з метою відшкодування збитків Україні, що узгоджується з концепцією контрзаходів.

3. Порядок визнання судових рішень проти рф за кордоном

Як правило, рішення українського суду може бути виконане в іншій країні відповідно до принципів взаємності на основі внутрішнього законодавства цієї країни, двосторонньої угоди або міжнародної конвенції, до якої належать обидві країни.

Внутрішнє законодавство визначає процедуру, якою керуються суди при розгляді справ. Залежно від конкретної країни можуть існувати різні вимоги, зокрема щодо дотримання формальних вимог звернення до суду, оформлення документів, сплати судового збору, мови судочинства та переліку документів, необхідних для визнання рішення українського суду.

Для того щоб відповідати національним критеріям визнання та виконання судового рішення, необхідно зважати на вимоги щодо процедури ще до початку розгляду справи в українському суді, обираючи конкретну країну для подальшого виконання рішення. Таким чином, основною особливістю виконання рішення українського суду є вибір країни та законодавчого акту, який буде застосовуватись, і чітке дотримання таких вимог.

Процедуру визнання та виконання рішень спрощують угоди про правову допомогу з іноземними країнами щодо цивільних, сімейних та кримінальних справ, що є підставою для визнання рішень, ухвалених в Україні. Проте такі угоди не є універсальними для виконання рішення в будь-якій країні.

Ширші можливості для визнання та виконання рішення українського суду пропонують багатосторонні конвенції, що встановлюють однакові вимоги для всіх країн-учасниць.

Для України набрала чинності Конвенція про угоди про вибір суду 2005 року (ратифікована 15.06.2021), що діє в країнах ЄС і Великобританії. Конвенцію підписали, але ще не ратифікували США, Ізраїль, Китай.

Перелічені акти відрізняються за регулюванням, однак мають спільні основні вимоги, зокрема:

1) Належне направлення позовної заяви з додатками відповідачу одночасно з направленням позову до суду.

2) Належне повідомлення відповідача про початок розгляду справи.

Документом, який покликаний створити універсальний механізм правил для визнання та виконання іноземних судових рішень між учасницями є Гаазька Конвенція 2019 року, яка набрала чинності для України 01.09.2023 року (Гаазька Конвенція).

Гаазька Конвенція є багатостороннім документом, що закріплює загальні правила для держав-учасниць, які гарантують взаємне визнання і виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах. Сторонами Конвенції є Україна та Європейський Союз, який прийняв Конвенцію у серпні 2022 року від імені всіх своїх членів, окрім Данії.

Згідно з повідомленням Мін’юсту, разом із Конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року, ця Гаазька Конвенція сприятиме доступу до правосуддя для учасників ринку, створить визначеність, передбачуваність, зменшення витрат, часу та ризиків під час здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 5 Гаазької Конвенції визначає вимоги, дотримання яких необхідне для визнання судового рішення. Зокрема, пункт j) визначає: “судове рішення постановлено стосовно позадоговірного зобов’язання, що виникло внаслідок смерті, фізичного ушкодження, пошкоджень або втрати рухомого майна, і дія чи бездіяльність, які спричинили таку шкоду, мали місце в державі ухвалення, незалежно від того, де саме було завдано шкоду”.

Гаазька Конвенція передбачає перелік обов’язкових документів, необхідних для визнання та виконання рішення, а саме:

1. повну і засвідчену копію судового рішення;
2. якщо рішення було ухвалене заочно – документ, що підтверджує вручення позову стороні, яка не з’явилася;
3. документи, що підтверджують набуття судовим рішенням законної сили або його придатність до виконання;
4. довідку суду щодо мирової угоди, якщо це передбачено статтею 11.

Стаття 15 Гаазької Конвенції також визначає, що Конвенція не перешкоджає визнанню та виконанню судових рішень згідно з національним законодавством.

Визнання та виконання рішень українських судів за кордоном можливе на основі внутрішнього законодавства, двосторонніх угод або багатосторонніх конвенцій, таких як Конвенція про угоди про вибір суду 2005 року та Гаазька Конвенція 2019 року. Ці міжнародні акти забезпечують правову визначеність, спрощують процедури та сприяють взаємному визнанню судових рішень. Дотримання формальних вимог та обрання належної юрисдикції є ключовими етапами успішного виконання рішень за кордоном, що зменшує витрати, час та ризики для учасників підприємницької діяльності.

4. Виконання арбітражних рішень проти росії в іноземних державах

Процедура виконання арбітражних рішень проти російської федерації в цілому дуже схожа на виконання рішень державних судів, втім має деякі суттєві відмінності.

Інвестиційний арбітраж у спорах українських компаній проти рф базується на Угоді між урядом російської федерації та Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій 1998 року. Частина друга дев’ятої статті цієї Угоди передбачає, що спір між інвестором та державою за цією угодою може бути переданий на розгляд компетентного  суду  або  арбітраж  країни,  на території якої здійснені інвестиції, Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати або арбітражного  суду  ad  hoc   відповідно   до   Арбітражного регламенту   Комісії   Організації   Об’єднаних   Націй   з  права міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ).

Тож, в арбітражних спорах питання суверенного (юрисдикційного) імунітету росії та повноважень суду або арбітражу вирішується набагато простіше, адже держава-агресор колись вже надала згоду на вирішення таких спорів в арбітражі.

Рішення арбітражів підлягають виконанню на територіях понад 140 країн світу на підставі Нью-Йоркської конвенції 1958 року. Ключовий принцип цієї Конвенції викладений у її третій статті та говорить, що арбітражні рішення є обов’язковими, а до їх визнання не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі умови або більш високі мита чи збори, ніж ті, які існують для визнання та приведення до виконання внутрішніх рішень.

Кожна країна має внутрішні нормативні акти, які регулюють порядок визнання арбітражних рішень. Втім майже всюди цей порядок дуже схожий або тотожний порядку виконання судових рішень відповідної країни.

Інвестиційний арбітраж може бути ефективним інструментом при розгляді спорів, що стосуються втрати активів на тимчасово-окупованих територіях. Втім цей шлях має дуже незначні шанси на успіх для тих компаній, активи яких були знищені під час активної фази бойових дій на підконтрольних Україні територіях, наприклад, внаслідок ракетного обстрілу.

Під час розгляду арбітражних спорів, що стосувались втрачених активів в Криму, сформувалась відносно усталена й позитивна для українських підприємств практика. Тож компанії, які втратили активи на територіях, що були окуповані вже після 2022 року, також можуть розглядати інвестиційний арбітраж як один з шляхів для отримання належного відшкодування.

5. Висновки

• Суверенний, або юрисдикційний імунітет, хоча і захищає держави та їх активи від юрисдикції судів іншої держави, не є «абсолютним» та необмеженим. Зокрема, російські державні суди вважають за можливе розглядати судові спори проти України та її державних органів, та винесли чимало рішень у таких справах. Тож ми переконані, що українські суди також мають повне право виносити рішення проти рф.
• Під час судового процесу проти російської федерації треба ретельно дотримуватись всіх вимог процесуального законодавства України та міжнародних стандартів. Тільки таке рішення має шанси на фактичне виконання його за кордоном. Тож, розпочинаючи процес в Україні, орієнтуйтесь не тільки на вимоги національного законодавства, а й, обов’язково, на міжнародні акти, зокрема Гаазьку конвенцію.
• Інвестиційний арбітраж, не дивлячись на його звичні недоліки (здебільшого, тривалість та висока вартість) також може бути ефективним інструментом захисту прав українських підприємств, які втратили активи на тимчасово-окупованих територіях.