Доведення втрати майна у зв'язку із збройною агресією рф

Відповідно до статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) під назвою «Захист права власності» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У національному законодавстві непорушність права приватної власності гарантується Конституцією України та Цивільним кодексом України.

Незважаючи на закріплення принципу непорушності права власності в міжнародному та національному праві, нерідко виникають ситуації, що призводять до втрати особою свого майна, що, у свою чергу, потребує правової оцінки та відповідного врегулювання. Особливого поширення порушення права власності внаслідок втрати майна набуло із початком російською федерацією збройної агресії проти України.

Під втратою майна загалом розуміється вибуття з володіння особи майна, яке є її власністю або знаходиться у неї на основі іншого титульного володіння, внаслідок чого майнова сфера такої особи зазнала зменшення. За своїм характером втрата майна є схожою із його знищенням, і однією з відмінністю слугує те, що при втраті фізична загибель такого майна не завжди має місце.

У Цивільному кодексі України під реальними збитками законодавець визначає втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. У Господарському кодексі України до збитків віднесена також категорія втрати майна.

У контексті відшкодування шкоди з-поміж знищення та пошкодження майна втрата відрізняється особливістю: вона є саме наслідком певної протиправної поведінки – дії або бездіяльності винної особи, і не є самою протиправною поведінкою (у свою чергу і пошкодження, і знищення майна може виступати як результатом протиправної поведінки, так і нею самою).

Для можливості стягнення судом збитків, завданих у зв’язку із втратою майна через протиправні дії держави-агресора, необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками та вини. Зі свого боку в справах про стягнення збитків вина заподіювача шкоди презюмується в силу приписів статті 614 Цивільного кодексу України, і він має довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. На позивача ж покладається обов’язок з доведення трьох інших елементів, шляхом чіткого формулювання та доказування:

• у чому конкретно проявилася протиправна поведінка заподіювача шкоди – російської федерації, що спричинила втрату його майна;
• яке саме майно було втрачене позивачем, чим підтверджується перебування такого майна у власності, у якому розмірі зазнав збитків позивач;
• і чи дійсно шкода, понесена позивачем, є наслідком протиправного діяння російської федерації (чи наявний причинно-наслідковий зв’язок між такою протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками позивача).

У судовій практиці формується позиція, що самі по собі ані збройна агресія російської федерації, чи окупація та анексія нею частини території України, як протиправна поведінка, не призводять автоматично до втрати особою майна, яке розташовувалося на такій території. Разом із тим, такою протиправною поведінкою може бути примусове позбавлення особи власності або експропріація.

Експропріація може набувати різних форм: бути формальною (також ще називається прямою чи відкритою) або фактичною (de facto, непряма чи прихована).

2.1. Формальна експропріація майна у ході збройної агресії російської федерації

Формальна експропріація характеризується наявністю офіційного рішення, яким майно вилучається із власності особи. Такі рішення неодноразово ухвалювалися російською федерацією та контрольованими нею утвореннями на території України з початку російської збройної агресії 20 лютого 2014 року.

До таких рішень можуть належати:

• Постанова «Про питання управління власністю Республіки Крим» №2085-6/14, прийнята самопроголошеною «Державною Радою Республіки Крим» 30 квітня 2014 року, відповідно до якої все майно держави України і «безхазяйне» майно враховується як власність «Республіки Крим»;
• Закон «Донецької Народної Республіки» «Про спеціальні заходи захисту інтересів Донецької Народної Республіки (санкція)», прийнятий постановою «Народної Ради» 23 жовтня 2015 року;
• розпорядження «Ради Міністрів Луганської Народної Республіки» про визнання майна безхазяйним та прийняття його в державну власність «Луганської Народної Республіки»;
• рішення «Уряду Запорізької області» про визнання безхазяйним об’єкта нерухомого майна, розташованого на території Запорізької області, прийняття його на облік та включення до реєстру безхазяйного майна, розташованого на території Запорізької області та рішення судів російської федерації про визнання права державної власності на майно;
• рішення «Міністерства майнових та земельних відносин Запорізької області» про включення безхазяйного приміщення до реєстру виявленого безхазяйного нерухомого майна та рішення судів російської федерації про визнання права державної власності на приміщення тощо.

2.2. Фактична експропріація російською федерацією майна громадян України та юридичних осіб

Поняття фактичної експропріації широко застосовується у практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У практиці ЄСПЛ вироблені такі висновки щодо формальної експропріації:

• у справі «Шембрі та інші проти Мальти» ЄСПЛ вказав, що суд не повинен обмежуватися вивченням того, чи мало місце позбавлення власності або формальна експропріація, він повинен зазирнути за видимість і дослідити реалії ситуації, на яку скаржиться заявник;
• у справі «Папаміхалопулос проти Греції» ЄСПЛ дійшов висновку, що втрата будь-якої можливості розпоряджатися майном у поєднанні з невдачею спроб виправити оскаржувану ситуацію, спричинила досить серйозні наслідки для заявників, які зазнали де-факто експропріації у спосіб, несумісний з їхнім правом на мирне володіння своїм майном; також ЄСПЛ визнав, що заявники не могли ані користуватися своїм майном, ані продати, заповісти, закласти чи подарувати його, виходячи з фактичної, а не юридичної неможливості вчинення таких дій, адже заявники формально лишались власниками майна;
• у справі «Васілєску проти Румінії» ЄСПЛ визначив, що втрата всієї можливості розпоряджатися майном дозволяє вважати, що заявниця стала жертвою фактичної конфіскації, та визнав порушення прав заявника за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції (право на мирне володіння майном);
• у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» ЄСПЛ висновував, що оскільки заявники не мали можливості доступу до свого майна упродовж періоду часу, що триває, і через це втратили контроль над ним і будь-яку можливість користуватися і володіти ним, це становить втручання у права заявників за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

У свою чергу відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ця практика ЄСПЛ вже широко застосовується національними судами при розгляді справ про відшкодування збитків, завданих російською федерацією.

У процесі збору доказів на підтвердження завдання збитків збройною агресією РФ внаслідок втрати майна позивач може стикатися із такими практичними проблемами:

• Місцезнаходження майна на окупованій території або на території ведення бойових дій. Власник, який не має доступу до свого майна, позбавлений можливості розпоряджатись ним, проводити його огляд, оцінювати вартість збитків.
• Втрата правовстановлюючих документів на майно. Причиною втрати документів може бути: їх знищення внаслідок бойових дій або їх втрата під час евакуації підприємства з зони окупації / ведення бойових дій тощо. Відсутність правовстановлюючих документів змушує шукати альтернативні джерела доказування наявності у потерпілого права власності на майно.

Збір доказової бази у кожному конкретному випадку має індивідуальних характер, який залежить від вихідних обставин, які склалися. Тому не існує виключного переліку доказів понесення потерпілим збитків. Разом із тим можна виокремити загальні категорії доказів на підтвердження понесення збитків внаслідок втрати майна за обставинами, які потребують доказування:

• по-перше, докази на підтвердження права власності на втрачене майно, а саме:

1) на нерухоме майно, до яких належать:

правовстановлювальні документи: договір купівлі-продажу, міни, дарування, свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію права власності тощо, а у разі знищення або втрати таких документів – інформація з Державного реєстру речових прав;

2) на колісні транспортні засоби, до яких належать:

правовстановлювальні документи: договори купівлі-продажу, міни, дарування, первинні документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі, платіжні документи), а у разі знищення або втрати таких документів – свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу/машини, відомості, надані на запит Головним сервісним центром МВС, регіональними сервісними центрами МВС або Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужбою);

3) на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації (обладнання, товари, сировина тощо):

договори купівлі-продажу, видаткові накладні, акти приймання-передачі, платіжні інструкції, матеріали інвентаризації (описи, акти, звіряльні відомості, протоколи) тощо.

• по-друге, докази на підтвердження знаходження майна на певній території, а саме:

1) на нерухоме майно, до яких належать:

самі вищеперераховані правовстановлювальні документи на таке нерухоме майно, а також документи, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщені будівлі, споруди: державний акт на право власності на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування землею, свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку), витяг або інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, суперфіцію або емфітевзису тощо;

2) на рухоме майно, до яких належать:

результати інвентаризації, товарно-транспортні накладні, заява / повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, доповідні записки, показання свідків тощо.

• по-третє, докази на підтвердження розміру завданих збитків наслідок втрати майна, до яких належать:

висновок експерта та звіт про оцінку збитків, виконані у відповідності до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Міністерством економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року №3904/1223.

Унаслідок збройної агресії російської федерації багато громадян та підприємств в Україні зазнали збитків через втрату майна, що зумовлює необхідність звернення до національних судів за захистом порушеного права шляхом відшкодування таких збитків. Однак для досягнення позитивного судового рішення важливо не лише заявити про втрати, а й чітко та обґрунтовано викласти правову позицію: довести факт протиправної поведінки російської федерації, наявність збитків та причинно-наслідковий зв’язок між ними. Сама по собі збройна агресія або окупація не призводить до втрати майна постраждалими. Юридичне значення у такому випадку має експропріація майна — як формальна (через офіційні рішення окупаційної влади), так і фактична (через втрату контролю над майном). Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який визнає порушення права власності навіть у випадках, коли постраждалий формально залишається власником, але позбавлений можливості користуватися чи розпоряджатися майном. Доказова база у таких справах формується індивідуально. Одними з ключових доказів є документи, що підтверджують право власності, фактичне знаходження майна на відповідній території, а також розмір збитків. Побудова правової позиції потребує кваліфікованого юридичного супроводу. Звернення до досвідчених фахівців, які спеціалізуються на відшкодуванні збитків у контексті воєнної агресії, значно підвищує шанси на успішний захист прав в суді, що у свою чергу є необхідним елементом для реального отримання в подальшому відшкодування.