Альтернативні способи вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності

1. Щодо актуальності АСВС у сфері інтелектуальної власності

У час технологічного прогресу, коли ідеї однієї людини можуть змінити життя цілої планети, а люди щодня продукують більше контенту, аніж було створено за цілі століття, поняття інтелектуальної власності набуває широкої сфери застосування.

При тому, що не всі можуть продукувати щось гідне уваги, у чому ж людство досягло загального прогресу – це різноманіття форм порушення прав на інтелектуальну власність, що у свою чергу спричиняє необхідність формування різних практик захисту.

Довгоочікуваний в Україні Вищий суд з питань інтелектуальної власності досі не сформовано, відтак усі справи з питань інтелектуальної власності покладаються на діючі українські суди, які не мають спеціалізації на проблематиці таких прав, що значно ускладнює судовий захист, крім того, відповідна судова практика не характеризується єдністю за умови одночасного розгляду справ про інтелектуальну власність різними видами судів: і загальними, і господарськими.

Разом з тим, не можна не звернути увагу на те, що сьогодні переважна частина справ щодо захисту прав інтелектуальної власності розглядається саме господарськими судами, що свідчить про досить високий рівень комерціалізації інтелектуальної власності.

Таким чином, маючи «попит», ми зіштовхуємося з відсутністю «пропозиції», яка б швидко, вигідно та ефективно захищала права та інтереси осіб у сфері інтелектуальної власності, а відтак залишається тільки сформувати таку «пропозицію» самостійно у порядку альтернативних способів захисту, а саме: медіації та арбітражу,  на яких ми і зосередимося далі.

2. Хто встановлює правила для АСВС у IP-спорах?

На міжнародному рівні органом, що здійснює захист прав інтелектуальної власності за допомогою альтернативних способів захисту, зокрема й медіації, є Центр Всесвітньої організації інтелектуальної власності з арбітражу та медіації (далі – «Центр ВОІВ»).

Предметом розгляду Центру ВОІВ є як і договірні спори (наприклад, патентні та програмні ліцензії, угоди про сумісництво товарних знаків, угоди про розподіл фармацевтичних товарів та угоди про науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки), так і позасудові спори (наприклад, порушення патентів).

Центр ВОІВ задає основні тренди альтернативного врегулювання, у тому числі шляхом запровадження нових стандартів та правил проведення заходів врегулювання.

Центр ВОІВ представлений у всьому світі та співпрацює з державними установами та судами, що забезпечує доступність та ефективність врегулювання, незважаючи на різницю правових системи та складність використання декількох законодавств у межах одного провадження.

Україна, як держава-засновник ООН, ставши членом ВОІВ у 1970 році, до сьогодні розвиває і розширює співробітництво з ВОІВ, у тому числі підписавши Сінгапурську конвенцію про медіацію, яка забезпечує уніфіковану та ефективну правову основу для визнання та виконання мирових угод, яких досягли сторони за результатами медіації.

Так з урахуванням Правил медіації ВОІВ від 01.07.2021 року свою діяльність веде українська державна організація – «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,  яка забезпечує запровадження механізмів альтернативного вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності, зокрема шляхом медіації.

Зокрема, саме IP офіс формує та веде Реєстр медіаторів у порядку, передбаченому Положенням про Реєстр медіаторів, які залучаються до вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності.

Таким чином, альтернативні способи вирішення спорів за міжнародними стандартами цілком доступні в українських реаліях, оскільки мають як теоретичне (законодавче) підґрунтя, так і реальний механізм, що дозволяє нам оцінити переваги і недоліки застосування таких способів у наступних розділах.

3. Чому медіація може бути оптимальним варіантом врегулювання?

За своїм змістом, медіація є досить гнучким процесом  переговорів за участю нейтральної та неупередженої особи – медіатора, однак це процес, що дозволяє зрозуміти, якого результату можна досягти за дійсних обставин, а також знайти реалістичне, комерційно вигідне вирішення спору, яке може виходити за юридичні межі.

До переваг медіації відноситься:

• економічна ефективність та швидкість;
• повний контроль сторін над результатом;
• юрисдикційний нейтралітет;
• придатність для транскордонних / міжнародних спорів;
• конфіденційність / таємниця перемовин;
• взаємовигідні рішення / продовження ділових відносин;
• процедурна гнучкість;
• вибір нейтральної сторони / посередника з відповідним досвідом / особистісними якостям.

Разом з тим, учасники медіації повинні усвідомлювати ризики, які можливі під час та за результатами проведення такого врегулювання, а саме: процедура медіації вимагає бажання сторін, між якими існує спір; медіація не може попереджувати потенційних порушників (обов’язковість лише для учасників спору, відсутність прецеденту); медіація унеможливлює використання ключового елементу у програмі захисту інтелектуальної власності за принципом «аll or nothing».

З метою об’єктивного прогнозування процедури медіації до погодження та на час проведення медіації важливим є залучення кваліфікованого юриста, який зможе проконсультувати щодо суті та переваг медіації, допомогти з аналізом ризиків у справі сторони шляхом складення BATNA / WATNA, підготувати та подати письмову заяву сторони у справі, забезпечити залучення сторони з медіації, взаємодіяти з медіатором щодо логістики та організації медіації та визначати відповідну особу/осіб, які будуть присутні та виступати на медіації.

Якщо ж ми оцінили ризики та переваги від проведення медіації і готові до альтернативного врегулювання, наші дії полягають у наступному.

Медіаційна процедура ініціюється зі звернення до УКРНОІВІ із заявою про проведення медіації, після чого починається підготовча стадія проведення медіації.

На цій стадії Центр:

1) повідомляє сторонам про ініційовану процедур та пропонує повідомити Центр про своє рішення щодо участі в медіації;

2) за необхідності Центр проводить інформаційно-консультаційні зустрічі з сторонами;

3) отримання згоди сторін на проведення медіації;

4) обрання медіатора з Реєстру УКРНОІВІ;

5) направлення медіатору запрошення на ознайомчу зустріч зі сторонами.

На підготовчій стадії визначається сфера порушення права інтелектуальної власності: інституту спірних відносин (авторське право чи промислова власність); вид порушених прав (особисті немайнові, майнові права); суб’єкти авторства та правоволодіння об’єктами права інтелектуальної власності.

Після виконання всіх завдань підготовчої стадії сторони переходять безпосередньо до стадії медіації, під час якої визначаються причини виникнення конфлікту, з’ясовуються потреби та інтереси сторін, способи захисту прав.

Важливим на зазначеній стадії є встановлення дійсності порушення відповідно до чинного законодавства, наприклад, Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки незважаючи на добровільність медіації, сторони зобов’язані під час врегулювання керуватися чинним законодавством у сфері інтелектуальної власності.

Після з’ясування справжніх інтересів та потреб сторін медіатор переходить до пошуку варіантів рішення та їх оцінки з метою остаточного вироблення умов угоди за результатами медіації На цьому етапі сторонами за допомогою медіатора узагальнюються позицій сторін, розробляється проєкт угоди.

Медіація може припинитися за рішенням медіатора, якщо на його думку подальші зусилля щодо врегулювання не приведуть до вирішення спору або ж у разі відмови хоча б однієї зі сторін медіації від участі у медіації.

Завершальним етапом медіації є власне укладення медіаційної угоди, умов якої сторони зобов’язуються дотримуватися, разом з тим при розробці проєкту цієї угоди варто враховувати, що її реалізація буде відбуватися у межах правовідносин права інтелектуальної власності, а тому доцільно буде визначити детальну процедуру та способи захисту права інтелектуальної власності.

Можна зробити висновок, що медіація у сфері інтелектуальної власності є ефективним інструментом для вирішення спорів, пов’язаних з авторськими правами, патентами, торговими марками та іншими аспектами інтелектуальної власності. Вона дозволяє сторонам швидко і конфіденційно вирішити спори, зберігаючи контроль над результатом  і уникаючи тривалих судових процесів, а також сприяє збереженню ділових відносин, оскільки фокусується на співпраці та взаєморозумінні. Завдяки гнучкості процесу, сторони можуть розробити креативні рішення, які враховують їхні специфічні потреби та інтереси, забезпечуючи ефективний захист прав інтелектуальної власності.

4. Арбітраж як альтернативна судовому процесу

Право на судовий захист – це право гарантоване як національним, так і міжнародним законодавством  у всіх сферах права, у тому числі в праві інтелектуальної власності.

Альтернативою звичному судовому провадженню є саме арбітраж, який уповноважений розглядати більшість справ про інтелектуальну власність, за винятком окремих категорій справ, як наприклад, питання реєстрації прав інтелектуальної власності органами влади, які зазвичай розглядаються в національних судах.

Як зазначалося, найбільшим у світі провайдером послуг з альтернативного вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності є Центр ВОІВ, який також і займає особливе місце серед міжнародних арбітражних інституцій.

Арбітражні процедури, що застосовується Центром ВОІВ, є універсальними та можуть бути використані як у транскордонних спорах, так і в спорах між суб’єктами із однієї юрисдикції

Таким чином, маючи варіанти, виникає питання, як оцінити належним чином всі перспективи і ризики при виборі способу захисту: у порядку судового процесу чи арбітражної процедури.

Судові спори у сфері захисту прав інтелектуальної власності характеризуються такими ознаками:

• захист права ІВ в кожній юрисдикції, де відбулося порушення;
• пов’язаний з судовими процесами в іноземних судах, що застосовують різні закони, з різними судовими системами, процедурами та концепціями правосуддя;
• потребує величезних витрат та управлінських ресурсів для координації у випадку мультиюрисдикції;
• залучаються судді з різним ступенем досвіду, кваліфікації та інтересу до теми;
• повільний у деяких юрисдикціях;
• труднощі у виконанні рішення.

Арбітраж у свою чергу характеризується такими ознаками:

• може бути приватним і конфіденційним (що важливо як для конфіденційних технологій, так і для виробничих процесів);
• зменшує кількість юрисдикційних проблем ;
• вирішує проблеми мультиюрисдикційних спорів в одному провадженні;
• дозволяє сторонам обирати особу, яка приймає рішення (наприклад, арбітри, які знаються на праві інтелектуальної власності та/або конкретній технології);
• арбітражні рішення безперешкодно виконуються відповідно до міжнародного договору;
• рішення арбітражу є остаточним без перегляду по суті;
• підлягає оскарженню лише на обмежених підставах;
• потребує згоди сторін;
• арбітражне рішення може впливати лише на сторони, які беруть участь у цьому арбітражному процесі («in personam») та не можуть не може змінити права або обов’язки третіх осіб, які не є учасниками арбітражу.

Таким чином, якщо за результатами попередньої оцінки перспектив судового та арбітражного  розгляду, сторони спору дійдуть  висновку про переваги врегулювання спору у порядку арбітражних процедур, пропонуємо ознайомитися більш детально з процесом арбітражу.

Порядок застосування арбітражної процедури визначається Правилами арбітражу ВОІВ, які передбачають як звичайну, так і прискорену арбітражну процедуру, але про неї згодом.

Підставою для арбітражного розгляду спору є арбітражна угода між сторонами спору, яка може передбачатися окремим договором між сторонами про передачу спору на розгляд арбітражу за правилами Центру ВОІВ або арбітражним застереженням, інкорпорованим в інший договір між сторонами.

ВОІВ також передбачає типову статтю, які сторони можуть легко включити у свої контракти, пов’язані з ІВ:

«Будь-який спір або позов, що виникають з цього контракту чи додатків до нього та будь-яких подальших змін до цього контракту, у  тому числі, але не виключно, щодо його умов, терміну дії, порушення або припинення, а також позадоговірні вимоги, будуть розглядатися і вирішуватися арбітражем відповідно до Арбітражних правил ВОІВ. Третейський суд складається з [єдиний арбітр][три арбітри]. Місце арбітражу повинно бути [вказати місце]. Мова, якою слід користуватися в арбітражному порядку, повинна бути [вкажіть мову]. Суперечка, суперечка або позов вирішуються відповідно до законодавства [вказати юрисдикцію]»

За умови погодження між сторонами врегулювання можливого спору у порядку звичайних арбітражних процедур, для початку арбітражного розгляду спору сторона-заявник має звернутися до Центру і до сторони-відповідача із запитом на арбітраж, до якого додається копія арбітражної угоди. Відповідач, у свою чергу, має право подати відповідь на запит, в якій можуть міститися його контраргументи та інші зауваження.

Розгляд спору здійснюється Арбітражем, який може бути одноосібним або складатися з декількох арбітрів. За загальним правилом кількість арбітрів визначається спільним рішенням сторін спору, а за відсутності такої призначається один арбітр або Арбітраж із трьох арбітрів на розсуд Центру. Сторони спору також можуть визначити процедуру призначення арбітра або Арбітражу.

Призначення арбітрів Центром здійснюється у такому порядку:

(а) Центр надсилає кожній стороні перелік кандидатів;

(б)  кожна сторона має визначити, яким кандидатам вона надає перевагу і в якій послідовності;

(в) Центр на підставі отриманих відповідей від сторін призначає одноосібного арбітра або головуючого арбітра в Арбітражі, а інші два арбітри призначаються кожною із сторін спору (заявником і відповідачем) відповідно.

Коли склад Арбітражу сформовано, саме Арбітраж визначає подальший порядок розгляду спору та виступає основним суб’єктом, що керує процесом розгляду справи.

Для обґрунтування своєї правової позиції по справі заявник подає свій виклад обставин («Statement of Claim»), до якого мають бути долучені всі необхідні докази, а відповідач – виклад заперечень («Statement of Defense»).

Арбітраж може проводити слухання по справі, як у режимі відеоконференції, так і за особистої присутності сторін, якщо це необхідно для одержання показань свідків, експертів або для усного заслуховування аргументів.

Розглядаючи справу, оцінюючи факти та докази і приймаючи рішення у справі, Арбітраж застосовує матеріальне право, обране сторонами спору, а за відсутності такого вибору – право, яке Арбітраж вважає належним до застосуванням, ураховуючи існуючі звичаї ділового обороту.

Арбітражне рішення приймається більшістю арбітрів, а в разі відсутності такої більшості, рішення головуючого арбітра має перевагу.

Процедура прискореного арбітражу істотно не відрізняється від звичайної арбітражної процедури – основна відмінність полягає у строках розгляду справи та в оптимізації певних процедур.

Так, на відміну від звичайної арбітражної процедури, в рамках прискореного арбітражу для розгляду спору призначається лише одноосібний Арбітраж, а розгляд справи має бути завершено не пізніше ніж через три місяці від моменту подання заперечень відповідача (або призначення арбітра). Остаточне арбітражне рішення має бути прийнято впродовж одного місяця після завершення провадження.

Рішення арбітражу Центру ВОІВ є обов’язковими для виконання на тих же засадах, що і рішення міжнародних комерційних арбітражів, зокрема на підставі Нью-Йоркської конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, яка зобов’язує держави, що приєдналися до цієї конвенції, визнавати арбітражні рішення як обов’язкові і виконувати їх у відповідності з положеннями національного процесуального законодавства.

В Україні питання визнання і виконання арбітражних рішень врегульовано Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Цивільним процесуальним кодексом України, тому арбітражні рішення Центру ВОІВ можуть бути визнані і виконані на підставі цих положень. Завдяки цьому, арбітражні процедури Центру ВОІВ є доступними і для суб’єктів правовідносин у сфері інтелектуальної власності в Україні.

5. Висновки

На сьогодні cудoвi cпopи в cфepi iнтeлeктуaльнoї влacнocтi вiднocятьcя дo oдних iз нaйcклaднiших кaтeгopiй cпpaв в Україні, зважаючи на несформованість спеціалізованих судів та відсутність суддів-фахівців у сфері інтелектуальної власності.

За наведених умов оптимальним альтернативним способом захисту своїх інтересів є вже трохи знайомі нам медіація і арбітраж, які мають свої переваги над судовим процесом, зважаючи на специфіку виникнення та вирішення IP-спорів та подальше збереження ділових відносин між учасниками спору, у зв’язку з формуванням взаємовигідного результату.

Разом з тим, важливо об’єктивно оцінювати власну позицію при виборі альтернативного способу вирішення спору, визначити стратегічні цілі та наполягати на конкретному вирішенню спору, що практично може бути виконано в правовому полі України.