Воєнний стан, введений на території України, викликав значні зміни в різних сферах суспільного життя, зокрема й у судочинстві.

Одним із найважливіших аспектів правозастосування в таких умовах є питання поновлення строків на звернення до суду у господарському процесі.

Це питання стало особливо актуальним з огляду на обмеження в роботі підприємств, спричинене постійними обстрілами, тривалою відсутністю світла та необхідністю підприємств здійснювати релокацію із зони бойових дій.

Вказані обставини можуть стати підставою для порушення суб’єктом господарювання строків на звернення до суду за захистом своїх прав.

Але чи будуть ці підстави враховані господарськими судами під час звернення до суду залежить від багатьох факторів.

У даній статті будемо розбиратись, чи зупиняються строки на звернення до суду під час дії воєнного стану, в тому числі на оскарження судових рішень, розглянемо актуальні судові кейси щодо поновлення строків на звернення до господарського суду, аналізуючи критерії оцінки та вплив таких рішень на правозастосовну практику в Україні.

У господарському процесі строки звернення до суду є правовими межами, в рамках яких учасники господарських правовідносин мають право подати позов, апеляційну чи касаційну скаргу до суду для захисту своїх прав і законних інтересів. Дотримання цих строків є обов’язковим, і їх пропуск може мати негативні наслідки для сторони, що звертається.

Так, строк протягом якого суб’єкт господарювання може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу визначається, як позовна давність і саме у цей строк учасники процесу можуть реалізувати відповідне право.

Однак, під час дії воєнного стану, суб’єкти господарювання часто стикаються з проблемою неможливості своєчасно звернутись до суду за захистом своїх прав, в тому числі своєчасно подати апеляційну чи касаційну скаргу.

Дуже розповсюдженою є думка, що воєнний стан є достатньою підставою для недотримання строків, встановлених чинним законодавством, а дехто вважає, що усі строки, в тому числі і щодо звернення до суду взагалі зупинені до закінчення воєнного стану в Україні та вони можуть реалізувати своє право у будь-який час.

Але чи відповідає це дійсності?

Рада Суддів України у своїх Рекомендаціях від 02.03.2022, зазначила зокрема заклик «Виважено підходити до питань, пов’язаних із поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану».

Проте, на сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг строків на звернення до суду з позовами.

Питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення строку.

Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі №160/175/22 та від 22.09.2022 по справі № 140/13772/21).

Отже, навіть під час воєнного стану дотримання строків на звернення до суду є обов’язковим та сама дія воєнного стану не зумовлює автоматичне зупинення таких  строків.

У разі ж пропуску строку на звернення до суду, суд може поновити цей строк та прийняти справу до свого провадження, проте лише за наявності об’єктивних та поважних причин його пропуску.

Що ж є поважними причинами пропуску строку на звернення до господарського суду в умовах воєнного стану?

Поважність причин пропуску строку для звернення до суду визначається в кожному випадку окремо за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, про що зокрема вказав Верховний Суд у своїй постанові від 06.07.2023 у справі № 910/15120/20.

Відтак, основним у даному випадку є доведення суб’єктом господарювання об’єктивної неможливості звернутись до суду у визначені законодавством строки.

Проте, навіть при настанні обставин, що спричинили неможливість суб’єкта господарювання своєчасно звернутись до суду за захистом своїх прав, треба пам’ятати про норми статті 74 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає обов’язок кожної сторони довести ті обставини на які вона посилається.

Отже, кожна обставина, яка спричинила порушення строків на звернення до суду із позовом має бути доведена належними доказами.

Встановлення судом обставин саме на підставі «належних доказів» прямо визначено ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Так, поважними причинами пропуску строку на звернення до господарського суду під час дії воєнного стану можуть бути визнані:

•  тимчасова окупація території, на якій перебуває підприємство, активні бойові дії або наближеність підприємства до зони активних бойових дій;
•  втрата документів, як під час здійснення евакуації з населених пунктів наближених до зони бойових дій, так і у зв’язку з обстрілами (в тому числі пожежі);
•  перебої у роботі поштових відділень, через тривалі тривоги та відсутність електроенергії;
•  інші обставини, пов’язані з бойовими діями, такі як нестабільна робота підприємств, виїзд працівників до інших населених пунктів чи закордон, неможливість отримати доступ до інформації на електронних носіях та ін.

Отже, введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов’язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Крім того, як вже було зазначено, вищенаведені обставини можуть стати підставою для поновлення господарським судом строків на звернення до суду, у разі його пропуску, лише у разі доведення суб’єктом господарювання, що відповідні обставини були надзвичайними, невідворотними та перебували поза контролем суб’єкта господарювання та не залежали від неї, тобто фактично були форс-мажором.

Звертаємо Вашу увагу, що це не свідчить про те, що Ваше підприємство втратило підставу для бронювання, або його не було визнано критично важливим.

Це лише свідчить про те, що варто набратись терпіння і дочекатись включення підприємства до Єдиного переліку.

Зі свого боку радимо Вам сформувати та направити лист до того державного органу, який визначив підприємство критично важливим, з проханням включити Ваше підприємство до Єдиного переліку.

Законне визначення форс-мажорних обставин в Україні міститься у частині 2 статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати” від 02.12.1997 року № 671/97-ВР. Цей закон визначає форс-мажорними обставинами надзвичайні та невідворотні події, які об’єктивно перешкоджають виконанню зобов’язань, передбачених умовами договору, а також відповідних обов’язків за законодавством та іншими нормативними актами.

В свою чергу Верховний Суд визначив основні елементи форс-мажорних обставин: вони не залежать від волі сторін угоди, мають надзвичайний характер, є невідворотними і, головне, перешкоджають виконанню зобов’язань у господарській діяльності (Постанова Верховного Суду від 25.01.2022 № 904/3886/21).

08.02.2022 торгово-промислова палата України опублікувала лист №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану.

У зв’язку з чим, багато хто вважає, що воєнний стан фактично є форс-мажором, а лист торгово-промислової палати України, виданий 28.02.2022 про засвідчення військової агресії як форс-мажору для багатьох став панацеєю для невиконання своїх зобов’язань, а також недотримання строків, встановлених законодавством.

Однак, якщо на початку повномасштабного вторгнення суди приймали воєнні дії, як поважну причину пропуску строку на звернення до суду, то на даний час судова практика набуває змін і суди, в тому числі і господарські, відступають від попередньої практики Верховного Суду і надають більш ретельну оцінку кожній окремій справі та обставинам, на які посилається суб’єкт господарювання, який звертається до суду із пропуском визначеного законодавством строку.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 зазначив, що лист торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації.

Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Водночас Верховний Суд неоднократно звертав увагу на те, що обставини непереборної сили, зокрема викликані воєнними діями можуть бути доведені іншими доказами, окрім листа торгово-промислової палати України.

Такими доказами зокрема можуть бути:

• довідки внутрішніх органів, інвентаризаційні описи, що підтверджують знищення документів (наприклад під час пожежі, викликаної обстрілами);
• відомості з відкритих джерел, що можуть підтвердити надзвичайність та невідворотність обставин, спричинених воєнними діями (обстріли певної території, перебування підприємства в зоні активних бойових дій);
• інформація з вебсайту (сайт повітряних тривог), довідки від постачальників електроенергії, які засвідчать час, коли не було світла за адресою місцезнаходження суб’єкта господарювання;
• внутрішні документи підприємства (щодо підтвердження призупинення роботи підприємства, релокації, тривалих відпусток працівників, у зв’язку воєнним станом).

Від подання вищезазначених доказів в більшості випадків залежить висновок суду щодо визнання поважними причин, які не дали змоги суб’єкту господарювання звернутись до суду у визначені законодавством строки.

У зв’язку з введенням воєнного стану, Верховна Рада України ухвалила ряд нормативних актів, що спрямовані на забезпечення доступу до правосуддя.

Так, змінами до Господарського процесуального кодексу України було передбачено можливість поновлення строків для подання документів до суду, в тому числі позову або скарги у разі, якщо пропущення строку сталося внаслідок обставин, пов’язаних із воєнними діями.

Таким чином, аналіз судової практики показує, що суди в більшості випадків проявляють гнучкість та враховують надзвичайні обставини, пов’язані з воєнним станом.

Проте, особливу увагу суди приділяють доказам, які подаються суб’єктами господарювання на підтвердження того, що воєнні дії вплинули саме на конкретне підприємство та об’єктивну неможливість своєчасно звернутись до суду за захистом свого права.

На даний час судова практика, що формується відображає адаптацію правової системи до нових реалій та пошук балансів між необхідністю забезпечення правосуддя і врахування об’єктивних обставин, які можуть перешкоджати своєчасному зверненню до суду.

Розглянемо актуальні судові рішення, які можуть бути корисними для поновлення пропущених строків, у разі пропуску строку на звернення до суду під час воєнного стану.

Кейс 1:

Так, у справі № 910/14429/21, Товариство, подаючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилалось на зміну режиму роботи, у зв’язку з запровадженням воєнного стану, комендантської години, віялових та екстрених вимкнень світла, велику кількість повітряних тривог, ракетні загрози, атаки дронами-камікадзе.

У вказаній справі, судова колегія Північного апеляційного господарського суду прийняла такі доводи і визнала причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними.

Проте слід зауважити, що у вказаній справі судом було прийнято до уваги незначний пропуск Товариством строку на звернення до суду з апеляційною скаргою.

Кейс 2:

У справі №640/35366/21 Верховний Суд навпаки не визнав обставини, на які посилався скаржник під час подання касаційної скарги, поважними щодо пропуску строку на звернення до суду.

Так, під час звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник посилався на те, що впродовж двох тижнів із-за значних пошкоджень «Теплових енергетичних підстанцій» у м. Києві застосовані екстрені відключення енергопостачання та додатково встановлено графіки відключень енергопостачання у всіх районах міста Києва та адреса знаходження скаржника не стала винятком для запровадження зазначених вище відключень. Через ці обставини робочий час фактично складався замість 8 годин приблизно 2-3 год. у день, що унеможливлювало вчасне виконання роботи. До того ж, скаржник зазначав, що касаційна скарга була подана відразу після відновлення нормальної роботи енергопостачання за його адресою.

В свою чергу, суд касаційної інстанції зазначив про те, що обставини, на які посилався скаржник не носили постійного, безперервного характеру. Крім того, Верховний Суд наголосив, що вказана обставина не може бути поважною причиною для невиконання скаржником своїх посадових обов’язків та звернення з касаційною скаргою повторно поза межами будь-яких розумних строків. Верховний Суд зазначає, що вказані скаржником обставини не звільняють від обов’язку його працівників належним чином виконувати передбачений обсяг функцій і фактично є питанням організації внутрішніх робочих процесів.

Кейс 3:

У справі №140/8521/22 Верховий Суд підтримав позицію суду першої інстанції щодо недоведеності заявником при зверненні до суду поважності причин пропуску строку на таке звернення.

Так, заявник посилався на те, що Національна енергетична компанія «Укренерго» застосовує погодинні вимкнення електроенергії. До того ж під час сигналів «Повітряна тривога» забороняється робота підприємств, установ та організацій.

Проте, суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, відмовляючи у прийнятті до касаційного провадження справи, дійшли висновку, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини, хронологія та послідовність дій заявника перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль заявника і належної старанності, особливо з огляду на його реальну обізнаність про наявність спірної постанови. Заявником не надано до суду доказів відсутності електроенергії такої тривалості (протягом декількох днів або ж тижнів), щоб це завадило подати позов у встановлений законом строк. Щодо оголошення повітряної тривоги, суд визнав обставиною, яка є об’єктивною і не залежить від заявника і дійсно перешкоджає зверненню у цей час як до суду, так за отриманням правничої допомоги. Однак заявником не надано доказів об’єктивної неможливості в найкоротший термін з моменту отримання оскаржуваної постанови звернутися за отриманням безоплатної вторинної правової допомоги та забезпечити подання позовної заяви у визначений законом строк з огляду на оголошення повітряних тривог.

Кейс 4:

На увагу також заслуговує постанова Верховного Суду від 31.01.2024 року по справі №320/1753/23, в якій Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У даній справі, Товариство, звернувшись до суду із позовом з пропуском строку на його подання, посилалось на те, що у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України та здійсненням ракетно-бомбових ударах по енергетичній системі України по свій території нашої держави почалися відбуватися постійні перебої та відключення електроживлення. Позивач зазначив, що знаходиться у іншому місці області, а ніж його представник та відключення електроживлення у різні періоди часу, спричинило виникнення проблеми з обміном інформацією та документами.

Додатковою підставою Товариство зазначило й те, що причиною пропуску строку на звернення до суду слугували постійні повітряні тривоги, за наслідками яких з метою збереження життя і здоров`я працівників Позивача та представнику Позивача необхідно було прямувати до бомбосховища.

Також Товариство посилалося на те, що тимчасово на підприємстві було оголошено простій не з вини працівників. Отже, оголошення простою є додатковою підставою, що призвела до пропущення строку на звернення до суду з позовною заявою.

Суд першої інстанції не визнав ці причини поважними та відмовив Товариству у прийнятті справи до розгляду. З чим погодився суд апеляційної інстанції.

Проте, Верховний Суд, дослідивши подані докази та аргументи, дійшов протилежної думки та визнав доводи Товариства переконливими, а обставини на які Товариство посилалось під час звернення до суду першої інстанції, поважними для поновлення строку на звернення до суду.

Так, у згаданій постанові Верховний Суд в обґрунтування своєї позиції зазначив наступне:

«Судами не були враховані сукупність обставин, які об’єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку.

При цьому, суди не надали оцінку певним подіям (зокрема, введення в країні воєнного стану), чи завадили ці події вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв’язку із пропуском строку звернення до суду, не врахували тривалість строку, який пропущений тощо.».

Отже, як вбачається із наведених кейсів, судова практика показує різні підходи до оцінки поважності причин пропуску строків при зверненні до суду. Так, в деяких випадках суди виявляють значну гнучкість та розуміння, особливо при незначному пропуску строку на звернення до суду. В інших випадках, суди вимагають надання документального підтвердження неможливості звернутись до суду у визначені законодавством строки.

Воєнний стан в Україні створив нові виклики для правової системи, зокрема щодо дотримання строків на звернення до суду. Важливою є адаптація судової практики до нових умов з урахуванням потреб захисту прав та інтересів учасників господарських правовідносин.

Таким чином, виходячи із актуальної судової практики можна зробити висновок, що при зверненні до господарського суду з пропуском строків, встановлених законодавством, ключовою умовою для успішного поновлення цих строків є надання вагомих доказів, які підтверджують причини такого пропуску, оскільки суд, розглядаючи питання про поновлення строку, оцінює обставини, які заважали заявнику дотриматися встановлених термінів, і вирішує, чи є ці обставини поважними.