Керівник кожного господарюючого суб’єкту в процесі провадження своєї діяльності рано чи пізно постає перед вибором, як саме задля досягнення поставленої мети оформити правовідносини з фізичними особами – укласти трудовий договір чи договір цивільно-правового характеру?
І для прийняття правильного та виваженого рішення важливим є розуміння суті та відмінностей між трудовим та цивільно-правовим договором, підстав та процедури їх укладення, позитивних надбань та ризиків, що можуть їх супроводжувати.
Відмінності між трудовим та цивільно-правовим договором перш за все випливають з різного нормативно-правового регулювання. Так, трудові правовідносини регламентуються нормами трудового законодавства, зокрема, Кодексом законів про працю України, тоді як цивільно-правовий договір підпадає під дію норм цивільного законодавства України.
Зауважу, що обидва види угод, про які йдеться мова в цій статті, засновані на трудовій діяльності, але якщо в трудових угодах така діяльність належить до трудової функції – за певною професією, спеціальністю, посадою або кваліфікацією – і здійснюється особистою працею фізичної особи, то в цивільно-правових договорах вона носить індивідуально визначений характер, що направлений на досягнення певного матеріального результату, як власними зусиллями виконавця, так і зусиллями залучених ним осіб, й після досягнення поставленої мети договір вважається виконаним і припиняє свою дію.
Трудовий договір зазвичай вважається укладеним шляхом складення роботодавцем наказу про прийняття на роботу, що готується на підставі відповідної заяви потенційного працівника, хоча безпосередня письмова форма трудового договору також передбачена нормами Кодексу законів про працю України. Згаданий кодекс втілив в собі повний обсяг положень та моделює і чітко регламентує всі можливі ситуації, що пов’язані з укладенням та виконанням трудових договорів – від загальних положень до відповідальності.
Складення ж цивільно-правового договору є доволі творчим процесом його сторін, до якого варто підійти з усією відповідальністю, адже від якості підготування залежить,як його трактуватимуть контролюючі органи.
Договір цивільно-правового характеру знаходить своє втілення у вигляді письмового правочину між сторонами, як правило вони іменуються «замовник» та «виконавець» або «підрядник». І борони Вас Боже вжити в ньому терміни «роботодавець» та «працівник», в такому разі проблем з органами Держпраці Вам не уникнути.
Чітко визначте предмет договору, фрази на кшталт «надати послуги бухгалтера» – табу в договорі цивільно-правового характеру. Обов’язково пропишіть строки виконання робіт чи надання послуг, не прив’язуйте режим роботи виконавця до правил внутрішнього розпорядку Вашого підприємства. Оплата за договором є винагородою, а не заробітною платою, й провадиться на підставі відповідних актів – чи то наданих послуг, чи то виконаних робіт – й не повинна бути явно регулярною та періодичною.
На практиці мені неодноразово доводилося зустрічати цивільно-правові договори, в яких суб’єкт господарювання, що бажає скористатися послугами фізичної особи, в прагненні себе захистити занадто регламентує права і обов’язки виконавця (аж до дрібниць),не усвідомлюючи, що тим самим робить собі «ведмежу послугу», адже зайва регламентація може зашкодити і надати підстави контролюючим органам для небажаних висновків.
Висновки: під час оформлення та укладення договору цивільно-правового характеру уникайте всіляких проявів, що дозволять контролюючим органами ототожнювати його з прихованими трудовими відносинами.
В контексті податкового навантаження теоретично суб’єктам господарювання для обох видів договорів встановлені однакові зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору. Так як у випадку укладення договору цивільно-правового характеру і виплати коштів, підприємство автоматично стає податковим агентом і зобов’язане здійснювати виплати за виконавця податків та звітувати.
Але на практиці всі ці обов’язкові виплати виконуються зазвичай лише стосовно трудових договорів. Зумовлене це насамперед тим, що трудові угоди є дуже прозорим та підконтрольним механізмом, адже після їх укладення відповідні повідомлення надсилаються до контролюючих органів і з того часу ви перебуваєте під пильним наглядом податківців, органів Держпраці, органів Пенсійного фонду тощо.
В той час коли договір цивільно-правового характеру може залишатися на папері до тих пір, доки не виникне необхідність його оприлюднити, наприклад, особиста ініціатива суб’єкту господарювання сплатити податки, за вимогою контролюючих органів в межах перевірки пояснити правовідносини з певною особою чи безпосередні дії іншої сторони договору, направлені на її оприлюднення.
Основною рушійною силою, що спонукає підприємців до укладення договору цивільно-правового характеру є оптимізація витрат. Це дійсно працює, оскільки до названих вище фінансових переваг можна додати ще й відсутність обов’язкового нижнього порогу оплати, на відміну від трудових правовідносин, де законодавцем чітко зафіксовано розмір мінімальної заробітної плати, від якої потрібно відбудовувати свою кадрову політику на підприємстві.
Заробітна плата, відпустки, лікарняні, допомоги, компенсації – всі названі терміни не притаманні договорам цивільно-правового характеру, а це значно заощаджує суб’єктам господарювання час та фінанси, а ще дуже сприятливо відбивається на нервовій системі керівника, головного бухгалтера та кадровика.
Цікаво, але, як свідчить практика, переважна більшість пересічних громадян, що мають статус виконавців в договорах цивільно-правового характеру, не відрізняють трудовий договір від цивільно-правового, і самі себе вводять цим в оману, оскільки сподіваються на отримання стажу для нарахування пенсії. Таку інформацію варто роз’яснювати громадянам під час укладення цивільно- правового договору, аби уникнути в майбутньому непорозумінь і судових спорів.
Акцентуємо, що такий стаж фізична особа набуває в результаті укладення саме трудового договору з відповідним записом до трудової книжки та відрахуваннями страхових внесків роботодавцем.
Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що за певних умов укладення договору цивільно-правового характеру є більш зручним та вигідним механізмом для суб’єкта господарювання, як споживача послуг фізичної особи-виконавця. В той час як особа, що працює за цивільно – правовою угодою, не має більшості гарантій порівняно з особою, що працює за трудовим договором, а значить є менш незахищеною.Крім того, для фізичної особи-виконавця існує загроза бути притягнутим до відповідальності за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання.
Однак з правової точки зору укладення трудового договору для суб’єкта господарювання є більш безпечним механізмом, звісно ж за умови дотримання всіх вимог трудового законодавства.
Тобто, в кожному конкретному випадку потрібно аналізувати обставини і приймати оптимальне рішення як для суб’єкта господарювання, так і для фізичної особи-виконавця. Й бажано скористатись порадами кваліфікованого спеціаліста-юриста, оскільки штрафи за порушення трудового законодавства обраховуються десятками тисяч гривень.
Виважений підхід до вибору форми правовідносин з фізичними особами убереже Вас в майбутньому від негараздів. Нехай щастить!
