Електронні договори: правові аспекти, ризики та судова практика

1. Вступ

Цифровізація економіки та правовідносин в Україні зумовила активне впровадження електронних договорів. Вони застосовуються у сфері комерції, фінансів, публічних закупівель, а також в побутових угодах між громадянами та підприємствами. Відповідно до українського законодавства, електронний договір має таку ж юридичну силу, як і договір у письмовій формі, за умови дотримання встановлених вимог.

Так, Закон України «Про електронну комерцію» визначає електронний договір як домовленість сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлену в електронній формі.

Зазначена категорія договорів досить органічно вписується в чинну систему господарських договорів, водночас процес їх укладання та виконання має власні особливості. Наприклад, форма волевиявлення під час укладення договору в Інтернеті поєднує ознаки як конклюдентних дій, так і письмової форми із застосуванням електронного підпису. Це дозволяє використовувати для доведення факту укладення договору як електронний документ, підписаний електронним підписом, так і інформацію, що міститься в електронному обміні даними.

Разом з тим, судова практика засвідчує, що питання дійсності електронних договорів, способів їхнього укладення та доказової сили в суді залишаються дискусійними щодо окремих аспектів, про що ми і поговоримо далі.

2. Правова дійсність електронних правочинів

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Верховний Суд  у своїй практиці неодноразово зауважував, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.

Фактично електронний правочин є похідним від поняття правочину, тому до нього застосовуються ті ж умови дійсності, що і до правочинів, закріплені у статті 203 Цивільного кодексу України, проте із застереженням про природу таких правочинів та їх особливу форму – електронну

Відносини, пов’язані з використанням електронних документів, регулюються, зокрема, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», який визначає, що Електронний документ визнається оригіналом, якщо містить електронний підпис відповідно до встановлених вимог.

Таким чином, кваліфікований електронний підпис відіграє фундаментальну роль у забезпеченні правової сили електронного договору. Він є найвищим рівнем захисту цифрових документів, оскільки гарантує ідентифікацію підписувача та цілісність підписаного документа. Відповідно до норм Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис створюється за допомогою засобів, сертифікованих державними органами і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. Використання такого підпису прирівнюється до власноручного підпису на паперових носіях, що робить електронний договір повноцінним юридичним інструментом.

Водночас ст. 5 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено «принцип однаковості юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством».

Аналіз зазначеного положення вказує, що лише електронні договори, які підписані у відповідний (згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію») спосіб, є тотожними із договорами, укладеними в письмовій формі, за юридичною силою та правовими наслідками. А тому електронний договір, який не підписаний у визначений законодавством спосіб, не може бути визнаний як такий, що укладений у письмовій (електронній) формі.

Такий висновок підтверджується і судовою практикою. Наприклад, у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20 суд дійшов висновку про неукладеність замовлень до договору поставки, адже електронні документи, що надсилалися сторонами на підтвердження замовлення, не були скріплені електронним підписом згідно із вимогами, передбаченими Законом України «Про електронну комерцію».

Однак, такий підхід не є сталим і продовжує видозмінюватися залежно від фактичних обставин справи, наприклад, у справі № 524/5556/19 Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 звернув увагу на те, що електронний договір може бути укладеним не тільки у формі єдиного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом, але й шляхом обміну повідомленнями за допомогою засобів електронної комунікації.

Окремої уваги заслуговує постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21, в  якій суд вказав, що електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, за наявності домовленості сторін щодо всіх істотних умов договору, головним аспектом дійсності електронних правочинів є  залишається належне дотримання вимог щодо форми, ідентифікації сторін та підтвердження волевиявлення сторін на укладення такого договору. Попри розповсюджену практику використання електронних договорів, значними ризиками залишаються фальсифікація підписів, проблеми з автентифікацією користувачів, а також недостатня обізнаність сторін щодо умов укладених угод, поговоримо про це далі.

3. Особливості укладення електронних договорів

Як вже зазначалося, електронні договори мають низку особливостей, які визначають їхню специфіку та відрізняють від «традиційних» письмових угод. Це стосується не лише їхньої форми, а й способу укладення, підтвердження волевиявлення сторін, можливостей перевірки автентичності та юридичної сили.  Розглянемо детальніше умови та особливості укладення електронних договорів.

Пропозиція та прийняття. Як і для будь-якого договору під час укладення електронних договорів одна сторона повинна запропонувати умови договору, а інша сторона повинна їх прийняти. Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція та прийняття можуть бути здійснені електронними засобами комунікації. Це означає, що договір може бути укладений шляхом обміну електронними листами, повідомленнями в месенджерах, через веб-форми або мобільні додатки. Важливо, щоб процес укладання договору давав змогу чітко ідентифікувати обидві сторони та зафіксувати момент прийняття умов.

Звертаємо увагу, що сьогодні значна частина електронних договорів укладається через спеціалізовані цифрові платформи, які можуть бути як державними (публічними), так і приватними. Публічні платформи, такі як «Дія» або державні електронні торгові майданчики, забезпечують високий рівень захисту та відповідність законодавчим вимогам. Приватні системи, зокрема «Вчасно», «M.E.Doc», «EDIN», «DocuSign», дозволяють швидко створювати, підписувати та зберігати електронні документи, але потребують додаткових механізмів підтвердження автентичності підписів та захисту від фальсифікації. Вибір платформи часто залежить від сфери застосування договору, рівня довіри між контрагентами та необхідності додаткових функцій, таких як блокчейн-фіксація чи автоматична перевірка автентичності підписів.

Окрему увагу звертаємо на те, що не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти у спрощеній формі, а можна класично – у вигляді окремого документа. Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв’язку з недодержанням письмової форми відповідно до прямої вказівки закону. Відповідний правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Інформаційна прозорість. Умови договору повинні бути чіткими, зрозумілими та доступними для обох сторін. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», сторони повинні мати можливість ознайомитися з умовами угоди перед її укладанням. Це передбачає обов’язкове надання повної інформації про предмет договору, права та обов’язки сторін, а також механізми вирішення можливих спорів. У разі укладення договору через веб-сайт, інформація має бути розміщена у відкритому доступі, а підтвердження ознайомлення з нею може здійснюватися через чек-бокс або електронний підпис.

Захист персональних даних. Якщо електронний договір передбачає обробку персональних даних, необхідно дотримуватися вимог Закону України «Про захист персональних даних». Це означає, що сторони повинні чітко визначити мету збору та обробки даних, отримати згоду особи на їх використання та забезпечити належний рівень конфіденційності й безпеки.

Збереження договору. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про електронний документ та електронний документообіг» електронний договір повинен бути збережений в електронному вигляді та бути доступним для перевірки та аналізу. Збереження запису договору є важливим як доказовий матеріал у випадку спорів. Це означає, що електронний договір має бути захищений від несанкціонованого доступу, змін чи видалення. Його можна зберігати у вигляді електронного документа на сервері, у хмарному сховищі або в спеціалізованих електронних системах документообігу.

Зазначені особливості не є виключним переліком обов’язкових вимог до електронного договору, однак вони є ключовими моментами, на які звертатиме увагу суд у разі судового оскарження дійсності чи умов електронного договору.

Саме тому юридична консультація відіграє ключову роль у процесі укладення електронного договору, оскільки сприяє всебічному аналізу його відповідності законодавчим нормам та мінімізації потенційних ризиків. Кваліфікований юрист допоможе не лише перевірити правомірність угоди, а й уникнути неоднозначних формулювань, які можуть призвести до правових спорів.

4. Ризики укладення електронних договорів

Попри те, що укладення договорів в електронній формі спрощує комунікацію між сторонами та пришвидшує укладення угод, воно також супроводжується низкою правових і технічних ризиків. Зокрема, відсутність фізичної взаємодії, можливість підробки електронного підпису, технічні збої та недостатня правова визначеність можуть створювати серйозні проблеми для сторін електронного правочину.

Українське законодавство поступово адаптується до міжнародних стандартів у сфері електронної комерції та документообігу, проте судова практика ще розвивається, що може ускладнювати вирішення спірних питань.

Невизначеність моменту укладення договору. Електронний договір вважається укладеним з моменту отримання акцепту (згоди) другою стороною. Проте в електронному середовищі цей момент може бути розмитим. Наприклад: підтвердження акцепту через електронне повідомлення або натискання кнопки може викликати сумніви щодо моменту, коли саме договір набрав юридичної сили. Якщо одна зі сторін не може довести, що її акцепт був наданий своєчасно, це може бути предметом судового розгляду.

Проблеми з ідентифікацією сторін. Без належної ідентифікації підписантів виникає ризик укладення договорів особами, які не мають на це повноважень. Наприклад: якщо договір підписано електронним підписом без належної автентифікації або через використання скомпрометованих облікових записів, виникають труднощі з доведенням того, що саме конкретна особа вчинила правочин. Це особливо актуально у випадках використання одноразових паролів (OTP), які можуть бути перехоплені третіми особами.

Фальсифікація електронних підписів та документів. Електронні договори можуть бути підроблені шляхом використання скомпрометованих або підроблених електронних підписів. Хоча кваліфікований електронний підпис має високий рівень захисту, прості електронні підписи можуть бути підроблені. У судовій практиці вже були випадки, коли особи заперечували факт підписання електронного договору, що призводило до складнощів у доведенні його чинності.

Ризик технічних «несправностей». Проблеми з інтернет-з’єднанням, несправності серверів або атаки на системи електронного документообігу можуть вплинути на доступність або цілісність електронного договору. Якщо одна зі сторін не отримала електронного повідомлення про акцепт або договір був пошкоджений у процесі передачі, це може стати підставою для оскарження його дійсності.

Недостатня доказова база в суді. Попри те, що електронні документи визнаються доказами в суді, їхня юридична сила залежить від способу підписання та підтвердження автентичності. Судова практика показує, що недостатньо лише надати електронний договір – потрібно також довести, що контрагент дійсно висловив свою згоду на його умови.

Відсутність єдиних стандартів електронних правочинів. В Україні досі відсутня уніфікована судова практика щодо електронних договорів, особливо коли справа стосується неформалізованих способів їхнього укладення (наприклад, акцепт через SMS або месенджери). Відмінності в трактуванні законодавства судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій створюють правову невизначеність, що ускладнює передбачуваність судових рішень у подібних спорах.

Міжнародно-правові колізії. Якщо договір укладається між сторонами з різних країн, можуть виникати колізії правових норм. Наприклад, у країнах ЄС застосовується Регламент eIDAS, який передбачає три рівні електронного підпису, тоді як в Україні використовується КЕП, що не завжди повністю відповідає європейським вимогам. Це може ускладнити міжнародне визнання електронного договору або призвести до потреби його додаткової легалізації.

Ризики недобросовісної поведінки контрагентів. Оскільки електронні договори часто укладаються дистанційно, одна зі сторін може ухилятися від виконання зобов’язань, посилаючись на технічні збої, зміну реквізитів або нібито ненадання згоди. Наприклад: правочин, вчинений в електронній формі, може бути визнаний судом недійсним у разі, якщо під час його вчинення підписантом використовувався кваліфікований електронний підпис, кваліфікований сертифікат якого (якої) не містив відомостей, передбачених Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», або містив недостовірні відомості.

Таким чином, хоча електронні договори є ефективним інструментом у сучасному правовому середовищі, їх укладення пов’язане з низкою ризиків, які потребують належного правового регулювання та дотримання сторонами правочину заходів безпеки. На противагу зазначеному, якісна юридична підтримка під час укладення договору дозволяє правильно обрати інструменти електронного підпису та механізми фіксації зобов’язань сторін, отримати гарантію правової безпеки та механізми ефективного використання електронного документообігу у своїй діяльності.

5. Висновки та рекомендації

З огляду на судову практику та чинне законодавство України, електронні договори є повноцінним інструментом правового регулювання. Проте їх укладення та виконання потребує ретельного дотримання юридичних вимог, щоб уникнути можливих ризиків та спорів. Ось декілька порад, на які варто звернути увагу.

По-перше, електронний договір вважається рівноцінним письмовому, якщо відповідає вимогам статей 205, 207 Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». Верховний Суд неодноразово наголошував, що договір в електронній формі має юридичну силу, якщо підписаний належним електронним підписом та містить усі істотні умови відповідного виду договору​

По-друге, для зменшення ризиків оспорювання договору в суді варто використовувати кваліфікований електронний підпис, який забезпечує належну ідентифікацію підписанта та підтверджує його волевиявлення. Хоч Верховний Суд і визначає, що використання простого електронного підпису (наприклад, одноразового коду з SMS) можливе, проте у разі виникнення спору під час судового розгляду вирішальним буде наявність додаткового підтвердження справжності договору​.

Враховуючи наведене, також радимо сторонам зберігати електронні повідомлення, підтвердження укладення договору, цифрові підписи та лог-файли взаємодії. Судова практика свідчить, що у разі спору докази фактичного погодження умов договору можуть стати вирішальними у справі.

Крім того, зважаючи на загальну тенденцію при виникненні спорів варто звертатися до судової практики, яка підтверджує чинність електронних договорів. Як зазначалося, Верховний Суд неодноразово підтверджував, що електронні договори є чинними, якщо дотримано законодавчих вимог щодо їх оформлення.​

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що хоч електронні договори є сучасним та ефективним способом укладення угод, їх реалізація потребує дотримання всіх законодавчих вимог та обережності, у зв’язку з чим, правове консультування стає ключовим етапом при укладенні електронного договору, оскільки дозволяє забезпечити відповідність угоди законодавству та мінімізувати юридичні ризики, що можуть виникнути в процесі виконання договору.