1. Вступ

В контексті сучасного судочинства та правозастосування, а також карального ухилу нашої судової системи, виправдувальні вироки відіграють важливу роль, особливо в контексті захисту основних прав і свобод обвинувачених у справах, пов’язаних з публічними закупівлями в умовах воєнного стану. Такі вироки не тільки впливають на долю обвинувачених, але й створюють практику, формуючи стандарти доказування, справедливості і транспарентності.

Цією статтею ми розпочнемо серію публікацій присвячених огляду вироків в сфері публічних закупівель. В цьому кейс-рев’ю ми розглянемо судове рішення, де суд підкреслює необхідність суворого дотримання процесуальних норм та стандартів доказування вини обвинувачених. Аналізуючи ключові аспекти цієї справи, ми прагнемо висвітлити її значення для практики та її потенційний вплив на майбутнє кримінального судочинства, зокрема за допомогою аналізу деталей, викладених у судовому рішенні по справі № 751/7276/21.

Тут важливо звернути увагу на те, що виправдувальний вирок знаходиться на стадії апеляційного оскарження з боку сторони обвинувачення, тому як то кажуть, далі буде.

2. Основні обставини справи

Справа розпочалася з проведення процедури закупівлі комунальним підприємством та укладення договору на поставку товару: бензину А-92 у кількості 10.000 літрів за ціною 23,40 грн. за літр, з урахуванням ПДВ та бензину А-95 у кількості 12.000 літрів за ціною 25,26 грн. за літр, з урахуванням ПДВ.

Через деякий час до комунального підприємства надійшов лист, у якому компанія-постачальник звернулась з проханням скоригувати ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків від ціни, визначеної в договорі про закупівлю, у зв’язку із тим, що ціни, визначені у договорі, є вкрай збитковими, позбавляють можливості отримання прибутку та встановити їх на наступному рівні: бензин А-92 – 26,14 грн./літр з ПДВ, бензин А-95 – 27,17 грн/літр з ПДВ. До вказаного листа додано експертний висновок регіональної торгово-промислової палати, згідно з яким ринкова вартість бензину А-92 становила 26,18 грн./літр з ПДВ, а бензину А-95 – 27,21 грн./літр з ПДВ.

В подальшому директор комунального підприємства передав зазначений лист заступнику директора з будівництва та постачання. На думку сторони обвинувачення, вказана особа, діючи з необережності та не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинна була і могла їх передбачити, неналежно виконувала свої службові обов’язки через несумлінне ставлення до них. Всупереч ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», за наявності коливань на ринку ціни за одиниці бензину А-92 та А-95, уклала з постачальником додаткову угоду, чим безпідставно змінила істотні умови основного договору та безпідставно збільшила ціну на бензин А-92 до 26 грн 14 коп. за літр, бензин А-95 до 27 грн. 17 коп. за літр з урахуванням ПДВ.

3. Позиція сторони обвинувачення

Вказані дії заступника директора з будівництва та постачання органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 367 КК України, як дії особи, що обіймає посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій і відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особою.

З метою обґрунтування своєї позиції стороною обвинувачення було проведено товарознавчу та економічну експертизи.

За результатами товарознавчої експертизи експертом було надано висновок, згідно якого станом на дату укладення договору про закупівлю середня ринкова вартість бензину марки А-92 становила 25,99 грн. за один літр, бензину А-95 – 27,17 грн. за один літр. Станом на дату укладення додаткової угоди №1 середня ринкова вартість бензину марки А-92 становила 25,53 грн. за один літр, бензину А-95 – 26,74 грн. за один літр.

Тобто, з моменту укладення договору по день підписання додаткової угоди середня ринкова вартість 1 літру бензину марки А-92 та бензину марки А-95  зменшилась.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи експерт вказав, що документально підтверджується в результаті поставки надмірно сплачена сума за поставлений товар становить 114 975 грн.

Як наслідок за версією сторони обвинувачення заступник директора з будівництва та постачання комунального підприємства неналежно виконав свої службові обов’язки через несумлінне ставлення до них, чим завдав шкоди у розмірі 114 975 грн.

4. Позиція сторони захисту та обвинуваченого

Допитаний в судовому засіданні, обвинувачений не визнав вини у пред’явленому обвинуваченні і пояснив, що після проведення тендеру була укладена угода на закупівлю палива. Постачальник згодом звернувся з листом, в якому повідомив, що вони не в змозі постачати паливо за узгодженою ціною. Разом з тендерним комітетом були проаналізовані умови договору, лист постачальника і висновок Торгово-промислової палати, про що доповідала фахівець тендерного відділу. Також зосередив увагу на тому, що постачання палива є основною умовою нормальної та безперебійної роботи підприємства.

За зверненням сторони захисту на підприємстві була проведена перевірка КРУ, порушень не було виявлено. Сторона захисту також направила адвокатський запит до комунального підприємства щодо наявності безпосередньої шкоди, завданої підприємству. У відповідь на адвокатський запит комунальне підприємство листом за підписом заступника директора повідомило, що розрахунок заподіяної шкоди не проводився, оскільки в діях обвинуваченого не було виявлено складу кримінального правопорушення.

У судовому засіданні, за клопотанням сторони захисту, було допитано секретаря тендерного комітету комунального підприємства, яка підтвердила, що внесення змін у Додаткову угоду було прямо передбачено договором. Зміни вносилися на підставі ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» і враховували коливання цін на паливо, згідно з висновком Торгово-промислової палати, як це було передбачено договором.

Досліджуючи докази, сторона захисту також поставила під сумнів висновки товарознавчої та економічної експертизи, що в подальшому було враховано судом.

5. Позиція суду

Ухвалюючи виправдовувальний вирок суд, погодився з позицією захисту та вказав на те, що кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України,  визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, врахувавши правову позицію викладену в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 484/1376/18.

Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення службовою особою лише дисциплінарного чи адміністративного проступку, що кореспондується з постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2021 року, у справі №755/10013/16-к.

З огляду на що, суд звернув увагу на необхідність застосування стандарту доказування «Поза розумним сумнівом», згідно якого має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об’єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб’єктивну сторону. Така позиція зокрема викладена і в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №761/43930/17.

Суд досліджуючи матеріали справи врахував, що відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Як наслідок наявність шкоди зумовлює обов’язково наявність потерпілого, тобто того, кому ця шкода суспільно небезпечними діяннями завдана.

Проте, з обвинувального акта у кримінальному провадженні  вбачається, що потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, а отже і відсутні обов’язкові складові об’єктивної сторони кримінального правопорушення.

Також суд взяв до уваги сторони захисту щодо спростування висновків товарознавчої та економічної експертиз, оскільки прокурором при призначенні експертизи було допущено ряд грубих процесуальних помилок. Як наслідок стороною обвинувачення у встановленому законом порядку не було доведено неправомірне збільшення ціни договору, отже не доведено і факт заподіяння матеріальної шкоди, як на це вказує сторона обвинувачення в обвинувальному акті.

6. Висновки

Підсумовуючи, маємо сказати, що дотримання стандарту доказування «поза розумним сумнівом» відіграло ключову роль в ухваленні виправдувального вироку в даній справі. Стандарт доказування поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї чи іншої версії подій. Щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Стандарт вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред’явленим обвинуваченням.