1. Вступ

Продовжуючи наш дайджест кейс рев’ю виправдувальних вироків у сфері публічних закупівель, варто проаналізувати рішення Вищого антикорупційного суду в справі щодо керівництва ПАТ “ДПЗКУ” та його контрагентів. Цей ґрунтовний, об’ємом понад 120 сторінок, виправдовувальний вирок, який пізніше був розглянутий та залишений без змін Верховним Судом, став важливим джерелом правових позицій. Суд сформував у цій справі ряд висновків, що мають важливе значення для правозастосування в справах за обвинуваченням по статті 191 Кримінального кодексу України  в контексті привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Особливу увагу заслуговує позиція суду щодо аналізу доказів, які були надані сторонами кримінального провадження та їх оцінка проведена судом. Ця справа підкреслює важливість дослідження складу злочину, передбаченого статтею 191 Кримінального кодексу України та правильного застосування норм права у справах віднесених до економічних злочинів в сфері публічних закупівель.

2. Основні обставини справи

Основні обставини справи на перший погляд носили ознаки звичайної господарської діяльності підприємства, проте правоохоронні органи притримувались іншого погляду.

Так між ПАТ “ДПЗКУ” (покупець) та ПАТ “РКХП” (постачальник) був укладений договір поставки товару (зерна), додатком до якого була відповідна специфікація до вказаного договору від цієї ж дати та аркуш погодження до договору поставки.

Також, через деякий час між ПАТ “ДПЗКУ” (покупець) та ПАТ “Васильківхлібопродукт” (постачальник) був укладений аналогічний договір поставки товару (зерна), додатком до якого була відповідна специфікація до вказаного договору від цієї ж дати та аркуш погодження до договору поставки.

На виконання вказаних договорів ПАТ “ДПЗКУ” перерахувало постачальникам 88 447 000 грн., проте товар (зерно) поставлено не було. Обвинувачені та свідки наполягали на тому, що товар (зерно) поставлено не було, оскільки у постачальників не було в наявності необхідної кількості зерна кукурудзи станом на дати укладення договорів, а вказані договори поставки є договорами поставки товару (зерна) майбутнього врожаю, незважаючи на те, що прямої вказівки на це укладені договори не містили.

До того ж в процесі укладання вказаних договорів ПАТ “ДПЗКУ” не був дотриманий “Порядок проведення закупівлі зерна майбутнього врожаю”, який затверджений на підприємстві відповідним наказом.

3. Позиція сторони обвинувачення

За версією сторони обвинувачення керівництво ПАТ “ДПЗКУ” обвинувачується  у розтраті чужого майна, яке перебувало у віданні службової особи, шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах.

Згідно з пред’явленим обвинуваченням будучи в.о. голови правління ПАТ “ДПЗКУ”, тобто службовою особою в розумінні примітки до ст. 364 КК, діючи усупереч державним інтересам у  вигляді отримання прибутку від діяльності ПАТ “ДПЗКУ”, маючи умисел на розкрадання у формі розтрати грошових коштів товариства, які перебували у його віданні, шляхом зловживання своїм службовим становищем з метою передачі третім особам для задоволення їх корисливих інтересів  за пособництва керівників двох публічних акціонерних товариств, що входили до групи компаній “Сільгосп-продукт” (ПАТ “РКХП” та ПАТ “Васильківхлібопродукт”) та не були виробниками сільськогосподарської продукції вчинив розтрату майна, яке перебувало в його віданні, з використанням свого службового становища в особливо великих розмірах на загальну суму 88 447 000 грн.

За версією органу досудового розслідування усвідомлюючи неможливість одноосібної реалізації свого злочинного умислу без використання службових повноважень голів правління ПАТ “РКХП” та ПАТ “Васильківхлібопродукт” будучи раніше з ними знайомим, заздалегідь домовився з останніми про спільне вчинення кримінального правопорушення, розподіливши ролі.

Вказані особи на виконання цього плану діючи з корисливих мотивів усупереч інтересам служби та з використанням свого службового становища, з порушенням правил погодження договорів, згідно з розподіленими ролями та за попередньою змовою зі керівником ПАТ “ДПЗКУ” уклали господарські договори без наміру їх виконання.

Репліка автора:

“Застосовуючи такого роду формулювання та позиції сторона обвинувачення намагалась якомога ширше охопити склад злочину, що передбачений ст. 191 Кримінального кодексу України. При цьому охопивши і значний розмір завданої шкоди і вчинення злочину групою осіб, а також вчинення злочину шляхом зловживання своїм службовим становищем. В результаті сторона обвинувачення сама собі створила ситуацію в якій не змогла належним чином доказати перелічені обставини”.

4. Позиція сторони захисту та обвинуваченого

Обвинувачений керівник ПАТ “ДПЗКУ” свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та зазначив, що на посаді виконуючого обов’язки голови правління ПАТ “ДПЗКУ” діяв виключно у межах своїх повноважень з метою досягнення статутних цілей очолюваного ним підприємства.     Також заперечував факт змови з іншими обвинуваченими з метою вчинення розтрати грошових коштів, що перебували в його віданні.

Репліка автора:

“Така позиція обвинуваченого заклала фундамент спростування припущень сторони обвинувачення щодо наявності попередньої змови з іншими обвинуваченими та факту зловживання службовим становищем”.

Захисник керівника ПАТ “ДПЗКУ” посилався на відсутність події кримінального правопорушення, вчинення якого інкримінується обвинуваченим. Стверджував, що процедура укладення та виконання спірних договорів здійснювалась у звичайному режимі. Відносини між ПАТ “ДПЗКУ” та ПАТ “Васильківхлібопродукт” та ПАТ “РКХП” носили характер звичайних господарських. Додатково посилався на недоведеність зацікавленості його підзахисного у долі підприємств, перелічених в обвинувальному акті, що виключає корисливий мотив і мету. Також зазначав про відсутність факту змови між обвинуваченими щодо вчинення кримінального правопорушення.

Репліка автора:

“В свою чергу захисник керівника ПАТ “ДПЗКУ” обрав тактику спростування доведеності складу злочину передбаченого ст. 191 Кримінального кодексу України.”

Обвинувачений керівник ПАТ “РКХП” також заперечував свою винуватість у вчиненні пособництва у розтраті грошових коштів, зазначав, що, обіймаючи посаду голови правління діяв виключно у межах наданих йому повноважень з урахуванням рішень Спостережної ради очолюваного ним підприємства. Наполягав, що у змову щодо розтрати грошових коштів не вступав.

Захисник керівник ПАТ “РКХП” у судових дебатах просив виправдати обвинувачених у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Зазначив, що викладені в обвинувальному акті обставини та правова кваліфікація дій обвинувачених є необґрунтованими, оскільки сторони договору тлумачили його саме як договір поставки зерна майбутнього врожаю Також посилався на відсутність змови щодо вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Обвинувачений керівник ПАТ “Васильківхлібопродукт” не визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Повідомив суду, що обіймав посаду генерального директора і на цій посаді діяв виключно у межах повноважень, наданих йому статутними документами. Заперечував змову приводу вчинення розтрати грошових коштів ПАТ “ДПЗКУ”.

Захисник керівника ПАТ “Васильківхлібопродукт” просив виправдати свого підзахисного у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Зазначив, що матеріалами кримінального провадження не підтверджується досягнення змови між щодо вчинення кримінального правопорушення, наявність умислу на пособництво.

5. Позиція суду

Ухвалюючи виправдовувальний вирок суд вказав, що з об’єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191КК України, а саме розтрата, полягає в незаконному (протиправному) і безоплатному витрачанні (споживанні, продажу, безоплатній передачі, обміні, передачі в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні.

У результаті розтрати винний поліпшує своє майнове становище або майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання незаконно вилученого майна, позбавлення за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів тощо.

Зловживання службовим становищем, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони розтрати (спосіб вчинення злочину), полягає в будь-якому умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, використанні службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, обумовлених її службовим становищем.

З суб’єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується наявністю у діях особи прямого умислу, корисливого мотиву та мети.

Обов’язковими факультативними ознаками суб’єктивної сторони розтрати майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив – спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета – збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний.

З урахуванням зазначеного, суд, розглядаючи питання наявності у діянні обвинувачених складу зазначеного кримінального правопорушення, зокрема, має встановити, чи вказують надані стороною обвинувачення докази на:

• протиправність такого діяння;
• безоплатність та безповоротність вилучення майна;
• наявність у діянні обвинувачених умислу на вчинення злочину, корисливого мотиву та мети.

Суд зауважив, що корисливий мотив, як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони розтрати майна полягає у спонуканні до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, а корислива мета у прагненні до власного збагачення або збагачення інших осіб, в долі яких зацікавлений винний (постанова Верховного Суду від 28лютого 2019 року у справі N 456/1181/15-к).

Виходячи з усталеної судової практики, доведення суб’єктивної сторони зазвичай ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності непрямих доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого можна зробити висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб’єктивної сторони злочину, як прямий умисел, змова та корисливий мотив (постанова Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі N 712/7368/13-к).

Репліка автора:

“Дослідивши матеріали справи, суд не виявив в діяннях керівника ПАТ “ДПЗКУ” ознак об’єктивної сторони розтрати чужого майна, яке було йому ввірене, оскільки надані стороною обвинувачення докази не доводять того, що обвинувачений діяв протиправно, внаслідок чого було безоплатно вилучене майно ПАТ “ДПЗКУ”. Як наслідок стороною обвинувачення не доведена протиправність такого діяння, а також зловживання обвинуваченим своїм службовим становищем (як спосіб вчинення розтрати)”.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти власності” № 10 від 06.11.2009 року визначено, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб’єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об’єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Таку домовленість (або змову) може бути досягнуто лише шляхом обміну інформацією між учасниками і лише до моменту виконання його об’єктивної сторони. Хоча інформація може бути виражена не лише у вербальній формі, але й жестами та діями, але у будь-якому разі має бути доведено, що до початку вчинення злочину такий обмін інформацією відбувся, без чого не можна вважати, що між учасниками досягнуто домовленості (тобто змови).

Таким чином, будь-який обмін інформацією (вербальний чи невербальний) має не залишати сумнівів у тому, що між учасниками спілкування досягнуто домовленості про вчинення певного злочину.

З наданої стороною обвинувачення сукупності доказів не вбачаються спільний прямий умисел в діях обвинувачених на вчинення кримінального правопорушення, за обставин, викладених у обвинувальному акті, а також корисливий мотив та мета злочину.

На підставі аналізу доказів, описаних у вироку, виходячи з конкретних обставин провадження, встановлених під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що діям обвинувачених не притаманні ознаки попередньої змови, адже відсутні підтвердження того, що їх дії охоплювалися єдиним умислом, або хоча б були узгодженими між собою.

Репліка автора:

“Відсутність комунікації між обвинуваченими, а також відсутність будь-яких доказів, навіть не прямих, щодо досягнення домовленостей щодо вчинення інкримінованого злочину, була чітко відслідкована судом, як наслідок суд прийшов до вірного висновку щодо відсутності попередньої змови групи осіб. Фактично ця обставина поставила жирну крапку в цій справі. З огляду на викладене судом було ухвалено виправдовувальний вирок”.

6. Висновки

Аналіз вироку Вищого антикорупційного суду України з кейсу керівництва ПАТ “ДПЗКУ” і його контрагентів розкриває ключові аспекти у справах розтрати майна.

Суд виправдав обвинувачених, виходячи з відсутності доказів протиправності їх дій та зловживання службовим становищем, а також через недоведеність попередньої змови і корисливих мотивів в діях обвинувачених.

Суд підкреслює обов’язковість наявності всіх елементів складу злочину передбаченого ст. 191 Кримінального кодексу України, в тому числі акцентує увагу на необхідності доведення стороною обвинувачення корисливих мети та мотиву в діях обвинувачених.

Цей кейс наголошує на необхідності скрупульозності при формуванні обвинувачення та критичного оцінювання доказів на яких ґрунтується обвинувачення.

Пам’ятайте, що для забезпечення кваліфікованої правової допомоги та захисту ваших інтересів у справах, подібних до даного кейсу, вкрай важливо звертатися до досвідчених адвокатів, які спеціалізуються на економічних злочинах. Фахівці Юридичної компанії “АРМАДА” готові захистити Вас в таких категоріях справ.