17 Жовтня 2024 року — Кримінальне право та процес — Час читання: 10 хвилин
Кейс рев'ю в справі по обвинуваченню за ст. 369 ККУ
Огляд вироку в кримінальному провадженні по обвинуваченню за ст. 369 Кримінального кодексу України.
1. Вступ
Продовжуючи нашу серію оглядів цікавих судових рішень, сьогодні ми розглянемо ще один цікавий випадок з української судової практики. Цього разу наша увага зосереджена на виправдувальному вироку у справі за обвинуваченням засновника мережі закладів харчування в наданні неправомірної вигоди працівнику Національної поліції України.
Як і в попередніх оглядах, ми прагнемо не лише розібрати конкретну справу, а й виявити важливі тенденції та принципи, які формують сучасну судову практику в Україні в напрямку WCC. Цей кейс є досить цікавим, оскільки він висвітлює складнощі доказування корупційних злочинів.
Наш аналіз, як завжди, буде структурованим та наскільки це можливо всебічним. Ми розглянемо обставини справи, аргументи сторін, мотивацію суду та зробимо власні висновки щодо значення цього рішення для правозастосування.
Сподіваємось, що цей матеріал буде для вас цікавим та корисним.
2. Основні обставини справи
Сьогоднішня справа стосувалася обвинувачення засновника кількох закладів громадського харчування в Києві, у наданні неправомірної вигоди службовій особі правоохоронного органу та порушенні санітарних правил під час карантину, введеного через пандемію COVID-19.
За версією обвинувачення, у невстановлений час обвинувачений домовився із заступником начальника управління поліції ГУНП у м. Києві про систематичне надання неправомірної вигоди у розмірі 5000 гривень щотижня за кожен заклад. Метою цих платежів було забезпечення безперешкодної роботи ресторанів під час карантинних обмежень.
Прокуратура стверджувала, що обвинувачений організував передачу коштів через своїх підлеглих. За даними слідства, 23 квітня 2021 року було передано 25 000 гривень, а 26 квітня 2021 року – ще 13 000 гривень, як неправомірну.
Щодо обвинувачення за статтею 325 ККУ, вказаній особі інкримінувалася організація роботи закладів громадського харчування з порушенням карантинних обмежень, що створило загрозу поширення COVID-19.
Фактично вся справа будувалася на показаннях свідків, результатах негласних слідчих дій, протоколах обшуків та оглядів. Особливу увагу було приділено записам телефонних розмов та повідомлень у месенджерах між учасниками подій.
Обвинувачений свою вину не визнав, стверджуючи, що не мав домовленостей про надання неправомірної вигоди та що його заклади працювали з дотриманням усіх карантинних вимог.
3. Позиція сторони обвинувачення
Сторона обвинувачення в цій справі побудувала свою позицію на припущенні, що засновник закладів харчування вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 369 (надання неправомірної вигоди службовій особі) та ч. 1 ст. 325 (порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням) Кримінального кодексу України.
Ключові аргументи обвинувачення включали:
- Наявність злочинного умислу у засновника закладів харчування на систематичне надання неправомірної вигоди заступнику начальника поліції для забезпечення роботи його закладів під час карантину.
- Організацію схеми передачі коштів через посередників.
- Фактів передачі коштів 23 квітня 2021 року (25 000 грн) та 26 квітня 2021 року (13 000 грн).
- Порушення карантинних обмежень шляхом організації роботи закладів громадського харчування, у зв’язку з функціюванням закладів харчування.
Для підтвердження своєї позиції обвинувачення надало суду наступні докази:
- показання свідків, які стверджували про існування домовленості між засновником закладів харчування та заступником начальника поліції;
- протоколи негласних слідчих (розшукових) дій, включаючи аудіо- та відеозаписи розмов та зустрічей учасників подій;
- протоколи обшуків у закладах харчування та за місцем проживання обвинуваченого;
- протоколи огляду мобільних телефонів з вилученням інформації про спілкування між учасниками подій.
Обвинувачення наполягало на тому, що саме сукупність наданих доказів підтверджує вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів. При цьому особлива увага приділялася показанням свідків та результатам негласних слідчих дій, які, на думку прокурора, однозначно вказували на наявність домовленості про надання неправомірної вигоди та фактів її передачі.
Щодо обвинувачення за ст. 325 ККУ, прокурор стверджував, що обвинувачений, організувавши роботу закладів з порушенням карантинних обмежень, створив реальну загрозу поширення COVID-19 на території міста Києва.
Однак, як показав подальший судовий розгляд, позиція обвинувачення мала суттєві недоліки, зокрема, в частині конкретизації обвинувачення та достатності доказів для доведення вини обвинуваченого поза розумним сумнівом.
4. Позиція сторони захисту та обвинуваченого
В цій справі захист обрав стратегію повного заперечення вини обвинуваченого, представивши альтернативну версію подій та вказавши на суттєві процесуальні порушення під час досудового розслідування.
Основні аргументи захисту можна узагальнити наступним чином:
1. Заперечення факту надання неправомірної вигоди:
- обвинувачений стверджував, що не мав жодних домовленостей із заступником начальника УП ГУНП у м. Києві щодо надання неправомірної вигоди;
- обвинувачений наполягав, що не давав жодних вказівок своїм підлеглим про передачу коштів працівникам поліції;
- захисник вказував на відсутність прямих доказів передачі коштів саме від обвинуваченого, незважаючи на показання свідків про акумулювання коштів в закладах харчування.
2. Пояснення контактів з правоохоронцями:
- згідно з показаннями обвинуваченого, єдина його зустріч з працівником поліції стосувалася прохання про допомогу у боротьбі з крадіжками та іншими злочинами на території його закладів;
- в свою чергу адвокат наголошував, що всі контакти обвинуваченого мали виключно законний характер та мали місце після внесення відомостей в ЄРДР.
3. Оспорювання показань свідків:
- Адвокат вказував на суперечливість показань ключових свідків обвинувачення один з одним;
- також захист підкреслював, що ці показання не підтверджуються іншими доказами по справі, а подекуди ними й спростовуються.
4. Критика досудового розслідування:
- захист звертав увагу на численні процесуальні порушення під час досудового розслідування;
- особливий акцент було зроблено на незаконності проведення обшуків під виглядом огляду місця події.
5. Оспорювання результатів негласних слідчих дій:
- адвокат наполягав на відсутності в записах телефонних розмов прямих доказів вини обвинуваченого, в телефонних розмовах не фігурувало прямої інформації щодо неправомірної вигоди.
- захист вказував на численні порушення при проведенні та розсекреченні результатів НСРД.
6. Критика формулювання обвинувачення:
- адвокат звертав увагу суду на неконкретність обвинувачення, особливо в частині ст. 325 ККУ та відсутності в діях обвинуваченого складу інкримінованих злочинів.
7. Аналіз доказової бази:
- стороною захисту детально було проаналізовано всі надані обвинуваченням докази, зазначалося про на їх недостатність та суперечливість;
- захист наполягав на застосуванні принципу тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого.
Загалом, захист наполягав на повному виправданні обвинуваченого за обома пунктами обвинувачення. На думку захисту, справа була результатом непорозуміння або навіть цілеспрямованої провокації.
Така позиція захисту була спрямована на створення у суду обґрунтованих сумнівів щодо винуватості обвинуваченого та демонстрацію альтернативних, законних пояснень подій, що мали місце.
5. Оцінка судом доказів та мотиви ухвалення виправдувального вироку
Суд, розглянувши матеріали справи та вислухавши аргументи сторін, прийняв рішення виправдати обвинуваченого за обома інкримінованими статтями.
Ключові моменти позиції суду були наступними:
1. Недоведеність вини за ч. 3 ст. 369 КК України.
Суд зазначив, що стороною обвинувачення не було надано достатніх доказів для доведення вини обвинуваченого у наданні неправомірної вигоди поза розумним сумнівом, а саме:
- не було доведено наявність прямої домовленості між обвинуваченим та заступником начальника поліції про надання неправомірної вигоди;
- показання свідків були суперечливими між собою та не підтверджувалися іншими об’єктивними доказами по справі;
- результати негласних слідчих дій не містили прямих доказів вини.
2. Абстрактність обвинувачення за ч. 1 ст. 325 КК України. Суд визнав обвинувачення за цією статтею неконкретним та таким, що не відповідає вимогам закону. Зокрема:
- не було чітко визначено, які саме дії обвинуваченого порушували санітарні правила та норми;
- обвинувачення не містило конкретних дат, часу та способів вчинення злочину.
3. Застосування принципу презумпції невинуватості.
Суд наголосив на важливості дотримання принципу презумпції невинуватості та необхідності тлумачення всіх сумнівів на користь обвинуваченого.
4. Оцінка доказів.
Суд критично оцінив надані стороною обвинувачення докази, зазначивши, що вони не створюють цілісної картини злочину.
5. Застосування судом стандарту доведення “поза розумним сумнівом”.
Суд підкреслив, що для постановлення обвинувального вироку необхідно довести вину особи поза розумним сумнівом. У даній справі, на думку суду, залишалися суттєві сумніви щодо винуватості обвинуваченого в інкримінованому злочині.
6. Недопустимість доказів.
Суд визнав недопустимими деякі докази, надані стороною обвинувачення, через порушення процедури їх отримання.
Таким чином, суд прийняв рішення виправдати засновника закладів харчування за обома пунктами обвинувачення, керуючись принципом презумпції невинуватості та враховуючи недостатність доказів для винесення обвинувального вироку.
6. Висновки
Розглянувши цю справу, ми можемо зробити кілька важливих висновків, які допоможуть краще зрозуміти, як працює система правосуддя в Україні, особливо у справах про корупцію.
Перш за все, ця справа показує, наскільки важливо, щоб обвинувачення було чітким і конкретним. Уявіть, що вас звинувачують у тому, що “десь колись щось сталося” але, що саме так і залишається за кадром. Як захищатися від такого розпливчастого обвинувачення? Ось чому закон вимагає, щоб обвинувачення вказувало конкретні дати, місця і способи вчинення злочину. Без цих деталей обвинуваченому важко захиститися, а суду – розібратися в справі.
Другий важливий момент – це високий стандарт доказування у кримінальних справах. У нашій системі правосуддя поки діє принцип “поза розумним сумнівом”. Це означає, що недостатньо просто припускати, що людина винна. Потрібно довести це так, щоб в інкримінованому діянні не залишалося розумних сумнівів.
У справах про корупцію часто використовуються специфічні докази, наприклад, записи телефонних розмов або показання свідків. Ця справа вказує нам, що такі докази потребують ретельної перевірки і підтвердження іншими фактами. Суд не може просто повірити на слово – він повинен критично оцінити всі надані докази.
Суд підкреслив, що свідчення мають бути узгоджені між собою та підтверджуватися іншими доказами по справі.
Ще один важливий урок цієї справи – це значення коректного процесу збору доказів. Навіть якщо доказ здається дуже важливим але він був отриманий з порушенням закону, суд не зможе його використати. Це як гра в футбол – якщо м’яч забили, порушивши правила, гол не зараховується.
Справа також показала, наскільки складно доводити корупційні злочини, особливо коли мова йде про систематичні виплати. Це вимагає ретельної роботи слідчих та прокурорів, а також важливості фіксації та збереження всіх можливих доказів цих подій.
З іншого боку, ми бачимо, як важлива правильна стратегія захисту. Адвокати в цій справі змогли створити розумні сумніви щодо вини обвинуваченого та вказати на слабкі місця в позиції обвинувачення. Це нагадування про те, що участь кваліфікованого захисника одна з важливих умов досягнення виправдовувального вироку.
Загалом, ця справа є прецедентом, який нагадує нам про необхідність ретельної підготовки обвинувачення, важливість конкретизації обвинувачень та стандарти доказування у кримінальних провадженнях.
Перегляньте практику “Кримінальне право та процес” або заповніть форму нижче, щоб отримати вичерпну консультацію юриста.