Юридичне оформлення франшизи: договори та об’єкти інтелектуальної власності

1. Вступ

Франчайзинг – це модель підприємницької діяльності, за якої одна компанія (далі – франчайзер або правоволоділець) на платній основі надає іншому суб’єкту господарювання (далі – франчайзі або користувач) право використовувати свої об’єкти інтелектуальної власності, комерційні технології (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмовий стиль, а також передає накопичений досвід та ділову репутацію. Це дозволяє франчайзі вести бізнес під відомим брендом, використовуючи перевірену бізнес-концепцію та підтримку з боку франчайзера.

Франчайзинг має ряд суттєвих переваг як для малого та середнього бізнесу, так і для великих компаній. Франчайзі отримує можливість працювати за вже успішною моделлю, мінімізуючи ризики та скорочуючи час на запуск бізнесу. Водночас франчайзер розширює свою присутність на ринку, зміцнює бренд і збільшує прибутковість без необхідності самостійно керувати новими точками.

Прикладами успішного франчайзингу є наступні компанії: «McDonald’s», «Starbucks», «Сімейна пекарня», «Галя балувана», «Rozetka», «G Bar», «KFC» тощо. Вони ретельно контролюють використання своїх брендів і вживають юридичних заходів для їхнього захисту.

Тож франчайзинг є взаємовигідною формою співпраці, як для франчайзера, так і для франчайзі. Однак для того, щоб ця модель працювала ефективно та відповідала правовим вимогам, її необхідно належним чином оформити.

2. Головний документ – договір комерційної концесії

франчайзі є франчайзинговий договір (відповідно до Цивільного кодексу України договір комерційної концесії).  За договором комерційної концесії правоволоділець зобов’язується надати користувачеві за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Договір комерційної концесії обов’язково укладається у письмовій формі. Недотримання письмової форми тягне за собою нікчемність договору.

Основні положення даного договору:

1. Предмет договору комерційної концесії:

Предметом даного договору є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

2. Права та обов’язки правоволодільця:

• Надання користувачеві технічної та комерційної документації.
• Інформування щодо використання наданих прав.
• Консультаційна та технічна підтримка.
• Контроль якості товарів, робіт чи послуг, що надаються користувачем.

3. Права та обов’язки користувача:

• Використання торговельної марки та інших позначень згідно з умовами договору.
• Забезпечення відповідності якості товарів чи послуг стандартам правоволодільця.
• Дотримання інструкцій правоволодільця щодо ведення бізнесу.
• Нерозголошення конфіденційної інформації третім особам.

4. Особливі умови договору комерційної концесії:

• Виключне право користувача на певну територію.
• Заборона користувачеві конкурувати з правоволодільцем або співпрацювати з його конкурентами.
• Узгодження місця розташування об’єкта франчайзі.

5. Відповідальність правоволодільця:

• Субсидіарна відповідальність за вимогами, що виникають у зв’язку з невідповідністю якості товарів чи послуг, наданих користувачем.
• Солідарна відповідальність з користувачем за вимогами, пред’явленими до нього як до виробника продукції правоволодільця.

6. Припинення договору:

• Договір, строк якого не визначений, може бути припинений будь-якою стороною з письмовим попередженням не менш як за 6 місяців (якщо інше не передбачено договором).
• Припинення договору можливе у разі втрати правоволодільцем права на торговельну марку чи інше позначення, передбачене договором, без їхньої заміни.
• Дія договору припиняється у випадку визнання однієї зі сторін неплатоспроможною (банкрутом).

У разі зміни торговельної марки або іншого позначення, права на використання яких передані користувачеві, договір зберігає чинність щодо нового позначення, якщо користувач не вимагає його розірвання та відшкодування збитків. При цьому користувач має право вимагати зменшення розміру плати, що сплачується правоволодільцеві.

Якщо під час дії договору припиняється дія окремого права, переданого у користування, це не призводить до автоматичного припинення всього договору. У такому разі користувач має право на зменшення плати, якщо інше не передбачено умовами договору.

Договір комерційної концесії (франчайзинговий договір) є ключовим інструментом регулювання взаємовідносин між франчайзером та франчайзі. Він забезпечує передачу прав на використання комплексу об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації з метою ведення підприємницької діяльності за встановленими стандартами. Правове регулювання договору передбачає обов’язковість письмової форми, чітке визначення прав та обов’язків сторін, а також умови припинення співпраці. Така форма співпраці дозволяє ефективно масштабувати бізнес, водночас забезпечуючи належний контроль з боку правоволодільця та стабільність умов для користувача. Успішна реалізація франчайзингових проєктів вимагає належного юридичного оформлення договору та дотримання вимог законодавства, що забезпечить захист інтересів обох сторін.

3. Альтернативні договори у франчайзинговій моделі

Окрім основного договору комерційної концесії, який формує юридичну основу для франчайзингових відносин, сторони часто укладають ще інші договори. Їх мета – більш детально врегулювати окремі аспекти співпраці, забезпечити захист прав інтелектуальної власності, обмежити конкуренцію та зберегти конфіденційну інформацію.

3.1. Ліцензійний договір

У ситуаціях, коли з певних причин не укладається договір комерційної концесії, сторони можуть обрати укладення ліцензійного договору.

У цьому випадку франчайзер передає франчайзі право на використання об’єктів права інтелектуальної власності: торговельної марки, патентів, авторських прав, промислових зразків тощо. Ліцензія може бути виключною або невиключною, з визначенням території, строку дії, можливості відкликання та оплати.

Втім, ліцензійний договір не регулює передачу ноу-хау, досвіду, репутації або стандартизованої бізнес-моделі, що є основою франчайзингу. Тому у багатьох випадках його застосовують як допоміжний договір.

3.2. Договір про нерозголошення інформації

До того як потенційний франчайзі отримає доступ до інформації, що стосується бізнес-моделі, маркетингової стратегії, технологій чи фінансових показників, сторони укладають договір про нерозголошення конфіденційної інформації.

Такий договір:

• чітко визначає, яка інформація є конфіденційною;
• встановлює заборону на її розголошення чи використання поза межами співпраці;
• регулює строк дії зобов’язань (зазвичай кілька років після припинення договору);
• передбачає санкції у випадку порушення (штрафи, компенсація збитків, право на звернення до суду).

Договір про нерозголошення конфіденційної інформації – базовий інструмент захисту інтересів франчайзера на етапі попередніх перемовин і передання ноу-хау.

3.3. Угода про неконкуренцію

Щоб захистити себе від недобросовісної поведінки франчайзі після завершення співпраці, франчайзер має право ініціювати укладення окремої угоди про неконкуренцію або включити відповідні положення у франчайзинговий договір.

Така угода передбачає:

• заборону франчайзі створювати аналогічний бізнес протягом певного строку (наприклад, 3–5 років);
• територіальні обмеження (наприклад, в межах міста, чи країни);
• заборону на роботу з прямими конкурентами франчайзера;
• відповідальність у вигляді штрафу або судового стягнення.

Водночас такі обмеження мають бути пропорційними та обґрунтованими, аби не порушувати вимоги антимонопольного законодавства.

3.4. Договір оренди або суборенди приміщення

У низці франшиз (особливо у сферах харчування, роздрібної торгівлі чи б’юті-індустрії) франчайзер контролює розташування торгової точки. У такому разі між сторонами укладається договір оренди або суборенди приміщення.

Такий договір гарантує відповідність локації стандартам бренду, дозволяє франчайзеру контролювати зовнішній вигляд, інтер’єр та функціонал простору, а також містить положення щодо строків, ремонту, відповідальності за збереження майна.

Крім того, часто договір оренди включає умову про використання приміщення виключно в межах діяльності за франчайзинговим договором.

Успішна франшиза потребує не лише укладання договору комерційної концесії, а й продуманого підходу до укладення допоміжних договорів. Саме вони дозволяють більш точно врегулювати очікування сторін, забезпечити безпеку комерційної інформації, знизити юридичні ризики та уникнути конфліктів у майбутньому.

4. Інтелектуальна власність як основа франчайзингу

Інтелектуальна власність є ключовим активом у будь-якій франчайзинговій моделі. Саме вона забезпечує унікальність бренду, відрізняє бізнес від конкурентів та дозволяє франчайзеру масштабувати модель, зберігаючи контроль за її використанням.

4.1. Торговельна марка

Перед тим як передавати франчайзі право використовувати бренд, франчайзер повинен мати зареєстровану торговельну марку (надалі – ТМ). Це обов’язкова умова для законного надання прав користування позначенням у рамках договору комерційної концесії або ліцензійного договору.

Реєстрація ТМ:

• підтверджує право власності франчайзера на бренд;
• дозволяє передавати права користування іншим особам;
• надає юридичний інструмент для захисту від порушень.

Без зареєстрованої торговельної марки франчайзер не має правових підстав обмежувати використання знаку іншими особами, навіть після припинення договору.

 4.2. Інші об’єкти інтелектуальної власності

Окрім торговельної марки, франчайзер володіє іншими об’єктами інтелектуальної власності, які відіграють ключову роль у побудові впізнаваного, ефективного та захищеного бізнесу. Їх правильне оформлення та передача також є важливими складовими франчайзингової моделі.

До таких об’єктів належать:

• Ноу-хау– унікальні знання, рецептури, бізнес-моделі, внутрішні інструкції, маркетингові стратегії та інші комерційні напрацювання, що не підлягають публічному розкриттю. Саме вони часто є «родзинкою» успішної франшизи та забезпечують її відмінність від конкурентів. Передаються лише на умовах конфіденційності.
• Авторські права– навчальні посібники, програмне забезпечення, дизайн інтер’єру, рекламні матеріали, веб-сайти, мобільні додатки, фотографії, тексти тощо. Франчайзер має надати ліцензію на їх використання в межах франшизи, забороняючи копіювання чи адаптацію без погодження.
• Промислові зразки – охороняють зовнішній вигляд продукції чи елементів брендування (упаковка, форма вітрини, уніформа персоналу тощо).
• Фірмове найменування– комерційна назва компанії, яка часто використовується разом із ТМ і потребує належного захисту.
• Домени та сторінки в соціальних мережах– важливі цифрові активи, що формують онлайн-присутність бренду. Франчайзер може дозволити використання певних акаунтів або створення локальних сторінок з дотриманням загального стилю та політики.

Усі ці об’єкти мають бути чітко ідентифіковані та передані франчайзі з дотриманням відповідних правових процедур. Це дозволяє забезпечити цілісність франшизи, контролювати якість послуг, чи товарів, а також захистити бізнес від копіювання.

5. Висновок

Франчайзинг – це не лише ефективний спосіб масштабування бізнесу, а й складна юридична конструкція, яка базується на належному оформленні договірних відносин та прав на об’єкти інтелектуальної власності. Головним документом у цих правовідносинах є договір комерційної концесії, однак для повноцінного захисту бізнес-моделі також можуть використовуються ліцензійні угоди, договори про нерозголошення, неконкуренцію та оренду.

Успіх франшизної моделі значною мірою залежить від правильної реєстрації, передачі та контролю за використанням торговельних марок, ноу-хау, авторських прав, промислових зразків та інших ключових активів. Вони формують основу впізнаваності бренду, гарантують якість послуг і дозволяють франчайзеру зберігати контроль над мережею.

Належне юридичне оформлення усіх аспектів франчайзингової співпраці забезпечує стабільність, передбачуваність та захист інтересів як для франчайзера, так і для франчайзі. Саме тому при створенні або розвитку франшизи особливу увагу слід приділяти не лише бізнес-стратегії, а й правовому супроводу кожного етапу – від реєстрації об’єктів інтелектуальної власності до підписання договорів.