Повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, введення воєнного стану, вимушена мобілізація та триваюча повномасштабна війна катастрофічно вплинули на національну економіку. Питання проблемної дебіторської заборгованості, яке завжди, і до війни, було актуальним для бізнесу, на сьогодні набуло особливого значення, а кількість спорів щодо стягнення заборгованості в національних судах істотно збільшилась.
В цій публікації пропонуємо розглянути декілька важливих аспектів роботи з проблемною дебіторською заборгованістю в умовах воєнного стану.
Чи можна стягнути заборгованість з боржника, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях?
Першою ж перепоною у стягненні заборгованості з боржника, юридична адреса якого зареєстрована на тимчасово окупованих територіях, стає принцип, який, навпаки, мав би забезпечувати законність та справедливість судового розгляду – гарантії процесуальних прав учасників судового процесу.
Положеннями ст. 164 ГПК України встановлено обов’язок позивача надавати суду докази направлення копії позовної заяви та додатків до неї іншим учасникам справи.
Проте, зараз АТ “Укрпошта” та інші поштові оператори не надають послуги поштового зв’язку на тимчасово окупованих територіях. Водночас, далеко не кожна юридична особа має офіційно зареєстровану електронну пошту чи кабінет в електронному суді, що дозволило б направити стороні позов в електронному вигляді.
За таких умов позивач вимушений подавати позов без направлення заяви відповідачу. Це, в свою чергу, створює велику вірогідність того, що таку позовну заяву суд залишить без руху.
Насправді, вирішення цього питання можна знайти в судовій практиці, яка почала формуватись ще з 2014 року.
Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування у судові практиці Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій територій України» № 01‑06/745/2014 від 05.06.2014р., неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України, повинна бути підтверджена відповідною довідкою (листом) підприємства зв’язку.
Форму відповідного документа законодавчо не визначено. Отже, це може бути будь-який документ, виданий (надісланий) будь-якому адресатові підприємством зв’язку (наприклад, АТ «Укрпошта») за підписом керівника (заступника керівника, іншої уповноваженої особи) такого підприємства, що засвідчив би неможливість пересилання поштової кореспонденції.
Таким чином, це питання вирішується належною підготовкою до судового процесу, а саме завчасним направленням запиту до АТ “Укрпошта” про надання відповідної довідки.
Подеколи сумніви викликає також питання можливості відкриття виконавчих проваджень щодо боржників, місцем реєстрації яких залишається тимчасово окупована територія.
Положеннями Закону України “Про виконавче провадження” фактично нівельовано можливість кредитора звертатися до приватних виконавців з заявою про відкриття виконавчого провадження щодо особи місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія.
Водночас, ще у липні 2022 року було змінено місця розташування відділів державної виконавчої служби на тимчасово окупованих територіях, а саме у Луганській, Херсонській, Запорізькій та Донецькій областях. Тож фактично виконавчі провадження наразі відкриваються навіть щодо боржників, зареєстрованих на тимчасово окупованих територіях.
Форс-мажор: червоний прапорець для звернення із позовом?
Деякі контрагенти намагаються уникнути виконання своїх зобов’язань за договором на підставі листа Торговельно-промислової палати України № 2024/02.0-7.1, посилаючись на форс-мажорні обставини, що перешкоджають виконанню договору.
Зазначеним лист ТПП України було підтверджено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало, відповідно до Указу Президента України, підставою введення воєнного стану, з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, дійсно є так званими «форс-мажорними» обставинами.
Однак покладатись на цей лист та будувати на ньому стратегію судового захисту було б хибним рішенням.
По-перше, Верховним Судом було вже неодноразово висловлено позицію індивідуального підходу до застосування наслідків настання форс-мажорних обставин та відсутності преюдиційного характеру таких обставин.
Такі правові висновки викладались Верховним Судом впродовж декількох років, динаміку їх формування можливо відслідкувати зокрема у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.
Ця ж правова позиція є актуальною і сьогодні, й активно застосовується судами при вирішенні питання звільнення від відповідальності за порушення договору через форс-мажорні обставини.
Суть цієї позиції полягає у тому, що, на переконання Верховного Суду, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру. Тобто, при виникненні таких обставин сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку. При цьому навіть індивідуальний сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
По-друге, практика судів формується таким чином, що лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 взагалі не може підтверджувати існування форс-мажорних обставин (аналогічні за змістом висновки містяться у рішеннях та постановах у справах № 910/4879/22, № 917/353/22, №912/2427/21, № 902/88/22, № 914/675/22 тощо.
Такі висновки зроблені судами за сукупністю наступних ознак:
- лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
- лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв’язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов’язання
- введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.
Тож можна впевнено стверджувати, що форс-мажорні обставини (в тому числі воєнні дії) можуть застосовуватись контрагентами тільки у виключних випадках, коли бойові дії дійсно прямо вплинули та їх господарську діяльність, що має встановлюватись судом у кожному окремому випадку. Просто посилання на загальну кризу в країні не будуть визнані судом належним підтвердженням форс-мажору.
Висновки
Не дивлячись на всі виклики воєнного часу, бізнес в Україні продовжує функціонувати. Відповідно, функціонує і судова система. Порівняно з довоєнними часами, кількість судових спорів зі стягнення проблемної дебіторської заборгованості тільки зросла. Не є перешкодою для судового процесу навіть місцезнаходження боржника на тимчасово окупованій території.
