Встановлення факту проживання однією сім’єю (конкубінату) з метою отримання одноразової грошової допомоги

1. Вступ

У сучасному суспільстві питання визнання незареєстрованих шлюбних відносин та забезпечення прав їх учасників набуває особливої актуальності. В Україні законодавство досить чітко розмежовує офіційно зареєстровані шлюби та фактичні шлюбні відносини, або конкубінати.

Встановлення факту проживання однією сім’єю без офіційного оформлення шлюбу має важливе значення для реалізації ряду соціальних прав та гарантій. Однією з таких гарантій є право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця.

Таким чином, постає питання: «Як саме судочинство України забезпечує можливість реалізації права на одноразову грошову допомогу в умовах відсутності офіційно зареєстрованих шлюбних відносин?».

2. Поняття та правове регулювання конкубінату в Україні

Стаття 21 Сімейного кодексу України (далі – СК України) чітко визначає, що шлюб є юридично оформленим союзом між жінкою та чоловіком, який потребує офіційної реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Це означає, що без такої реєстрації правові наслідки подружніх відносин не виникають. Незважаючи на проживання однією сім’єю без офіційного шлюбу, такі партнери не мають юридично закріплених прав та обов’язків, які належать подружжю. Це забезпечує чіткість у регулюванні сімейних відносин та запобігає можливим юридичним суперечкам. Закон підтримує традиційне розуміння шлюбу як офіційно визнаних відносин, забезпечуючи правову безпеку обох сторін.

З набранням чинності СК України на законодавчому рівні в Україні також, закріпилась така норма як – Інститут фактичних шлюбних відносин, відома також як конкубінат, яка передбачає формальне визнання прав і обов’язків таких пар. Це означає, що партнери, які проживають разом упродовж тривалого періоду, можуть претендувати на певні юридичні переваги, подібні до тих, що доступні офіційно одруженим парам. Зокрема, це стосується питань спільного майна та його розподілу, спадкування, а також отримання певних виплат та пільг, які закріплені на законодавчому рівні для членів сім’ї.

Фактичне співжиття осіб, котрі проживають спільно, може бути встановлено виключно рішенням суду. Немає іншої альтернативи судовому рішенню про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.

3. Умови встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

Згідно із ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік таких справ визначений ч. 1 ст. 315 ЦПК України, а згідно із п. 5 зазначеної статті – суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Перше, що слід врахувати, це визначення самого факту проживання однією сім’єю.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 р. № 5-рп/99 зазначено, що предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім’ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю.

Тому, у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу головними аспектами доказування є елементи, які свідчать про наявність шлюбних відносин фактично. Передусім, це факти спільного проживання, що передбачає наявність спільної житлової площі, де проживають обидві сторони. Спільне ведення господарства є також важливим елементом і включає спільні покупки, підтримання домогосподарства, а також розподіл обов’язків.

Вищевказана позиція зазначена також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц.

По-друге, для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз’яснив, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов’язується із наступним вирішенням спору про право.

Отже, для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без оформлення шлюбу, суд зосереджується на обґрунтованості мети заявника. Це означає, що заявник повинен чітко довести, чому встановлення такого факту є важливим та яке значення воно має для його юридичних прав або обов’язків. Таким чином, відкриття провадження у справі регулюється цим ключовим критерієм — метою, яка відображає зацікавленість заявника в офіційному визнанні їхнього статусу як сім’ї. Це може включати різні аспекти, в тому числі і отримання одноразової грошової допомоги. Суд оцінює, наскільки ця мета є обґрунтованою та відповідає чинному законодавству, визначаючи тим самим юридичну доцільність встановлення зазначеного факту.

4. Аналіз законодавства та судової практики щодо встановлення факту проживання однією сім’єю з метою отримання одноразової грошової допомоги

Аналізуючи судову практику до 2024 року щодо встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги можна виокремити, що судочинство здійснювалось в порядку позовного провадження.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення – суд розглядає в порядку окремого провадження.

Частиною 6 ст. 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Аналіз правових норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – Порядок № 975), свідчать, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року у справі № 175/2319/22 (провадження № 61-2885св23) зазначено, що заява про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу та встановлення факту смерті у певний час не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, а саме виникнення у заявника права на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця, а також права на спадкування за законом майна померлого спадкодавця, що є окремим предметом доказування.

Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18 та Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.

Отже, враховуючи вищезазначене, традиційно, юрисдикція таких справ визначалася на підставі мети звернення та того, чи є в заявника конкретні цивільні права та обов’язки або ж чи справа стосується публічно-правових спорів із владними органами. Однак цей підхід не гарантував належного захисту прав заявника.

Але у 2024 році Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновків Великої Палати Верховного суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18 та Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з якими спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду визначила, що поточний підхід до визначення юрисдикції у справах, що стосуються встановлення юридично значущих фактів, є неефективним. Проблема полягає в тому, що такий підхід залежить від мети, з якою заявник звертається до суду, а також від наявності у нього певних цивільних прав та обов’язків чи виникнення публічно-правових спорів із державними органами. Це не лише не забезпечує ефективного захисту прав заявника, але й створює складнощі, оскільки вимагає залучення судів різної юрисдикції.

Отже, суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту – віднесення заявника до кола членів сім’ї загиблого військовослужбовця – за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.

5. Висновки

На основі аналізу судової практики до 2024 року щодо встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу можна зробити висновок про еволюцію правового підходу до таких справ в Україні. Згідно з попередніми позиціями Верховного Суду, такі справи розглядалися в порядку позовного провадження через наявність спору про право, що пов’язувало їх з цивільними чи публічно-правовими аспектами, особливо коли йшлося про одноразові грошові виплати. Втім, ця концепція не враховувала специфіку установлення юридичних фактів, що мали критичне значення для отримання соціальної допомоги.

Істотний перелом у підході був здійснений у 2024 році. Велика Палата Верховного Суду визнала, що попередній підхід до визначення юрисдикції був неефективним і сприяв неповноцінному захисту прав заявників. Суд вирішив, що заяви про встановлення юридичних фактів, які забезпечують права на соціальні гарантії, повинні розглядатися в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Це означає, що такі справи потрібно розглядати в одній юрисдикції, без потреби залучення різних судів, що значно спростить процес і посилить правовий захист громадян.

Таким чином, судова система тепер має чіткіший алгоритм дій, що зменшує юридичну невизначеність і допомагає заявникам у встановленні їхнього юридичного статусу в контексті отримання соціальної допомоги. Це рішення стало важливим кроком на шляху до підвищення справедливості та обґрунтованості судових процедур, поліпшення правового захисту громадян та забезпечення прозорості в адмініструванні соціальних прав.