Як кредитору стягнути майно, що було відчужене боржником

1. Вступ

Досить розповсюдженою проблемою бізнесу в Україні є недобросовісність контрагентів, особливо коли такий контрагент є боржником і з метою ухилення від виконання своїх зобов’язань перед кредитором, здійснює відчуження належного йому майна задля унеможливлення його стягнення кредитором у примусовому порядку.

Значний період часу ефективного механізму захисту від такої недобросовісної практики не існувало, за виключенням хіба що визнання недійсними договорів та спростування майнових дій боржника у рамках процедур банкрутства.

Однак, все стало змінюватися у 2019 році, коли Велика Палата Верховного Суду дала визначення поняттю «фраудаторний правочин», тобто правочин, укладений боржником, з метою ухилення від виконання зобов’язань перед кредитором.

У вказаній постанові вища судова інстанція України визначила, що використання інструментарію цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільно-правових відносин, є недобросовісною практикою та порушує приписи ст. 13 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), а тому такі правочини можуть визнаватися судом недійсними або фіктивними.

Незважаючи на своєчасність та новаторську позицію Верховного Суду щодо явища фраудаторних правочинів, у рішенні не було висвітлено відповіді на питання, про те як кредитору ефективно захистити своє право після визнання фраудаторного договору недійсним.

Так, у разі відчуження майна у рамках фраудаторного правочину, який із часом визнається недійсним, майно залишається у набувача і сподіватися, що боржник вимагатиме реституцію або буде витребувати майно від добросовісного набувача, якому це майно було продано вже контрагентом боржника, не приходиться.

В свою чергу неповернення майна боржнику, унеможливлює його стягнення і відповідно задоволення вимог кредитора.

Спробуємо розібратися, як можна ефективно захищатися кредитору, якщо боржник уклав фраудаторні правочини та із якими вимогами звернутися до суду.

2. Фіктивність або недійсність фраудаторного правочину?

Перше на що слід звернути увагу це те, яку саме вимогу щодо правочину заявити, фіктивність або недійсність.

Недійсні правочини умовно поділяються на два типи: оспорювані та нікчемні.

Нікчемні правочини – це правочини, недійсність яких прямо визначена законом. Наприклад недотримання нотаріальної форми укладення договору, якщо законом встановлена обов’язковість нотаріальної форми договору.

Оспорювані правочини – це такі правочини, що можуть бути визнанні судом недійсними за вимогою заінтересованої особи. Наприклад правочини укладені неуповноваженою особою або укладені без отримання необхідного погодження органом управління чи другим з подружжя тощо.

В свою чергу фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Фіктивність правочину насамперед обумовлена тим, що його укладення не породжує правові наслідки. Так, для визнання правочину фіктивним необхідно довести наявність умислу всіх сторін фіктивного правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (постанова КЦС у складі Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19).

Наприклад, якщо у рамках договору купівлі-продажу було передано грошові кошти продавцю та/або товар покупцю, цей договір не може вважатися фіктивним. Також, якщо у рамках договору дарування квартири обдарований зареєстрував право власності на цю квартиру у реєстрі, такий договір дарування теж не буде визнано фіктивним, оскільки внаслідок його укладення реально змінився майновий стан дарувальника і обдарованого.

Отже, якщо укладення договору призвело до зміни у структурі активів та зобов’язань сторін цього договору, змінився їх майновий стан або виникли нові права та обов’язки щодо майна/грошових коштів, що були передані у рамках такого договору, цей договір не може вважатися фіктивним.

З огляду на те, що сторони фраудаторного правочину насамперед переслідують мету «вивести» майно боржника з під можливого примусового стягнення, тобто передати від боржника іншій особі, концепція фіктивності такого правочину, як механізм захисту прав кредитора, не буде ефективною.

Тепер концепція недійсності фраудаторного договору, як механізм захисту прав кредитора.

Суть фраудаторного договору – це зловживання своїм правом на шкоду кредитора, тобто дії, що порушують принцип добросовісності цивільно-правових відносин.

Тому, визнання фраудаторного правочину недійсним, як такого, що не відповідає критеріям ч. 1 ст. 203 ЦК України та приписам ст. 13 ЦК України, є найбільш перспективний. Вказана позиція підтверджується і актуальною судовою практикою (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18).

В свою чергу, позов про визнання нікчемного правочину недійсним, також є неефективним механізмом захисту прав кредитора. Таку правову позицію ще у 2019 року зайняла Велика Палата Верховного Суду. Сама ж позиція послідовно підтримується вищою судовою інстанцією з 2018 року.

3. Визнали правочин недійсним, а що далі?

Нажаль саме по собі визнання фраудаторного правочину недійсним не призведе до відновлення порушеного права кредитора, оскільки після визнання договору недійсним, майно фактично залишиться у володінні особи з якою недобросовісний боржник уклав цей договір.

Тому, визначившись із тим, яким чином визнавати фраудаторний правочин недійсним, необхідно вирішити питання яким чином забезпечити повернення майна боржнику.

В якості найбільш ефективного та простого способу захисту прав та законних інтересів кредитора у даному випадку є реституція або повернення сторін фраудаторного договору у попередній майновий стан.

Реституція – це інститут цивільного права, що полягає у поновлені порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі – тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості.

Нажаль, на сьогодні діюче цивільне законодавство не встановлює такого способу захисту порушеного права, як заявлення кредитором вимог про реституцію майна, що було відчужене боржником іншій особі. Єдиною умовною правовою підставою для цього є приписи ч. 5 ст. 216 ЦК України, які встановлюють, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Водночас, ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу особи. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд з’ясовуватиме: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Тому з’явлення вимог про повернення боржника та його контрагента, за фраудаторним правочином, у попередній майновий стан, є законним та ефективним способом захисту прав кредитора, що також підтвердив Верховний Суд.

4. Чи може вважатися фраудаторним внесення майна боржника у статутний капітал юридичної особи

Інколи боржники, з метою ухилення від виконання своїх зобов’язань перед кредитором, передають належне їм майно у статутний капітал юридичної особи. Як бути кредитору у такій ситуації?

В першу чергу треба розуміти, що внесення майна у статутний капітал юридичної особи, наприклад товариства з обмеженою відповідальністю, це правочин, внаслідок якого у юридичної особи виникає право власності на передане майно, а у фізичної особи з’являються корпоративні права, виражені у частці у статутному капіталі або акції, якщо річ йде про акціонерне товариство.

Однак, для цілей захисту прав кредитора насамперед матиме значення, що внесення майна боржника у статутний капітал суб’єкта господарювання є відчуження цього майна, оскільки фактично відбувається зміна власника, що унеможливлює реалізацією кредитором свого права на стягнення цього майна в рахунок боргу.

Крім того, необхідно пам’ятати, що внесення майна у статутний капітал є дією що призводить до набуття/зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, тобто є правочином в розумінні цивільного законодавства, а тому кредитор на рівні з іншими правочинами (купівлі-продаж, дарування тощо) може вимагати визнання такого правочину недійсним.

Тому, у разі відчуження боржником належного майна, шляхом внесення його у статутний капітал юридичної особи, кредитор вправі ініціювати визнання такого внесення недійсним і вимагати повернути майно від юридичної особи боржнику.

5. Шлюбний договір, як фраудаторний правочин

У контексті фраудаторності правочинів, окремої уваги заслуговує застосування шлюбних договорів з метою унеможливлення або ускладнення звернення стягнення на майно боржника.

Річ у тому, що в Україні діє презумпція спільного сумісного майна подружжя, яка полягає у тому, що все майно, набуте подружжям під час шлюбу вважається їх спільним сумісним майном, якщо інше не визначене законом або угодою між ними. Ось шлюбний договір і є такою угодою, якою подружжя може встановити певний правовий режим майна.

Як приклад, подружжя може укласти шлюбний договір за яким все або частина майна, що були набуті за час шлюбу, вважатимуться особистою приватною власністю одного із подружжя  (ч. 2 ст. 97 СК України). Внаслідок укладення такого шлюбного договору, обсяг майна на яке кредитор зможе звернути стягнення зменшиться.

Кредитор повинен розуміти, що за своєю правовою природою шлюбний договір є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин, покликаний забезпечити регулювання приватних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. І як приватно-правовий інструмент, шлюбний договір не повинен використовуватися недобросовісно, зокрема, з метою нанесення шкоди іншим учасникам цивільно-правових відносин.

Застосування конструкції «фраудаторності» при вчиненні шлюбного договору має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати такий договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення шлюбного договору; те, що внаслідок вчинення шлюбного договору відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника (наприклад, подружжя про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 СК України).

Подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника.

Саме таку правову позицію сформував Верховний Суд, у постанові від 06.09.2023 у справі № 755/3563/21, підтвердивши правомірність застосування конструкції фраудаторності до шлюбних договорів.

6. Висновок

За останні 5 років вітчизняна судова практика зробила великий крок уперед в питаннях захисту прав кредиторів, у тому числі створивши механізм фраудаторності правочинів.

Однак, нажаль на сьогоднішній день кредитори все ще мають значні трудноші, пов’язані із захистом своїх прав при використанні інструменту фраундаторності. До таких питань, зокрема, можна віднести проблеми, пов’язані із поверненням майна, що було відчужене особою, яка отримала майно на підставі фраудаторного правочину.

Також, суди неохоче вживають заходи забезпечення позову у фраудаторних спорах і спорах щодо стягнення дебіторської заборгованості.

Тому, захист прав кредитора насамперед лягає на плечі адвокатів, що розроблятимуть стратегію захисту і судове представництво.