Значні господарські зобов’язання державних підприємств. Із якими ризиками може стикнутися бізнес

1. Вступ

Станом на початок 2024 року, в Україні налічується понад три тисячі державних підприємств, що ведуть господарську діяльність у різних сферах економіки та перебувають у сфері управління різних органів державної влади.

Такий пласт суб’єктів господарювання не може ігноруватися постачальниками товарів робіт та послуг приватного сектору, а отже має місце укладення господарських договорів із державними підприємствами.

Одним із головних ризиків, з якими може стикнутися бізнес, вступаючи у господарські відносини із державними підприємствами, є неврахування такого явища, як значні господарські зобов’язання державного підприємства.

Тому спробуємо розібратися що таке значні господарські зобов’язання державного підприємства і як бізнесу укладати договори із суб’єктами господарювання державного сектору економіки так, щоб потім не опинитися в суді.

2. Що таке господарське зобов’язання державного підприємства і коли воно вважається значним

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

При цьому майново-господарським зобов’язанням є зобов’язання, що виникає на підставі договору між учасниками господарських відносин, коли зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

В свою чергу, організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Такі визначення наведені у статтях 175, 176 ГК України.

З огляду на наведену диспозицію норм господарського кодексу, господарським зобов’язанням державного підприємства слід вважати будь-який правочин (договір, угоду, дію тощо) внаслідок якої у державного підприємства виникають зобов’язання з оплати за товари, роботи або послуги чи навпаки, зобов’язання з поставки товару, виконання робіт або надання послуг.

Що стосується поняття «значне господарське зобов’язання державного підприємства», то тут слід керуватися приписами ч. 1 ст. 73-2 ГК України.

Вказаною нормою визначено, що значним господарським зобов’язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов’язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.

Також, статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов’язання до значного.

На практиці майже завжди в статуті державних підприємств визначаються додаткові критерії для віднесення господарського зобов’язання до значного. Найбільш розповсюдженим прикладом є встановлення порогової суми правочинів, наприклад більше 300 000,00 грн.

Також розмір значного грошового зобов’язання можуть прив’язати до мінімальної заробітної плати або до вартості активів за останній фінансовий період. Однак, останні два формулювання є більше виключеннями, ніж правилом. Частіше у статутах державних підприємств суттєві господарські зобов’язання прив’язують саме до конкретної грошової суми.

Таким чином, якщо предметом господарського договору є зобов’язання державного підприємства з поставки товарів (робіт, послуг) або зобов’язань з оплати за товари, роботи чи послуги на суму 10 і більше відсотків від ринкової вартості активів цього держпідприємства (або за критеріями, визначеними статутом), то таке господарське зобов’язання для підприємства вважатиметься значним, що зумовлює необхідність його погодження.

3. Порядок погодження значних господарських зобов’язань

Та сама ч. 1 ст. 73-2 ГК України серед іншого встановлює, що значне господарське зобов’язання підлягає погодженню наглядовою радою державного підприємства або у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне підприємство.

Також порядок погодження може бути встановлений статутом держпідприємства або наказом чи розпорядженням органу до сфери управління якого входить державне підприємство.

У більшості державних унітарних підприємств відсутній такий орган управління як наглядова рада, цей орган зазвичай створюється у державних акціонерних товариствах, які за організаційно-правовою формою не відносяться до державних підприємств і у яких значні господарські зобов’язання (значні правочини) погоджуються у порядку, визначеному Законом України «Про акціонерні товариства».

Водночас, у всіх державних підприємств є органи, до сфери управління яких вони відносяться, тобто орган, який діє від імені держави, як власника майна на базі якого було утворено державне підприємство (Кабінет Міністрів України, міністерства, органи, що забезпечують діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Фонд державного майна, Академія наук України, а також господарські структури, наприклад АТ «Укроборонпром»).

Інформація про те, до сфери управління якого органу державної влади відноситься те чи інше державне підприємство, можна знайти у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або у таких ресурсах, як Youcontrol, Opendatabot, Clarity-project та обов’язково у статуті самого державного підприємства.

Окремо слід врахувати, в якому вигляді та за якою процедурою здійснюється вказане погодження.

Зазвичай погодження здійснюється шляхом направлення листа-відповіді на запит підприємства або накладенням резолюції посадової особи керівника органу державної влади на запит.

Однак, іноді трапляється більш складна форма погодження, яка визначається спеціальними нормативними документами, що затверджуються в уповноваженому органі управління, наприклад міністерстві.

Вказані інструкції або накази регламентують порядок оброблення запиту державного підприємства структурними підрозділами, наприклад міністерства (юридичний та фінансовий департаменти, управління моніторингу цін або протидії корупції тощо), які обробляють відповідну заявку.

Таким чином, погодження значного господарського зобов’язання державного підприємства – це надання дозволу уповноваженим органом управління або наглядовою радою державного підприємства взяти на себе значні господарські зобов’язання за запитом державного підприємства та за формою яка визначена статутом підприємства або відповідним нормативно-правовим актом органу до сфери якого входить держпідприємство.

4. Можливі негативні наслідки у разі ігнорування процедури погодження значного господарського зобов’язання

Звісно, укласти господарський договір на підставі якого державне підприємство візьме на себе значні господарські зобов’язання можна і без отримання попереднього погодження органом управління. Водночас, такі дії можуть мати значні негативні наслідки для бізнесу і ось чому.

Положеннями все тієї ж ст. 73-2 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання вчинене з порушенням процедури, визначеної законом, може бути визнано недійсним у судовому порядку.

Слід пам’ятати, що будь-який господарський договір на підставі якого виникають господарські зобов’язання, насамперед є правочином, тобто дією особи на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Однією із обов’язкових передумов дійсності правочину є наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, що його вчинила (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України), тобто у держпідприємства в особі його керівника.

Якщо органом управління не було погоджено взяття держпідприємством на себе значного господарського зобов’язання, то укладаючи відповідний правочин (договір), його керівник діє поза межами встановленого обсягу повноважень, тобто за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Таким чином, наслідком ігнорування процедури погодження значного господарського зобов’язання при укладенні договорів із державними підприємствами, може стати визнання такого договору недійсним.

Слід пам’ятати, що договір визнається недійсним з моменту його укладення. Ця обставина може призвести до ситуації, коли суб’єкт господарювання перерахував держпідприємству передплату за поставлений товар (роботи, послуги), а останнє звернувшись із позовом про визнання договору недійсним, буде мати можливість не повертати вказану передплату до закінчення спору про недійсність.

Зазвичай події у такій ситуації розвиваються наступним чином. Держпідприємство відмовляється здійснювати поставку товару або повертати передплату і подає позов про визнання договору недійсним, як такого, що укладений із порушенням процедури погодження значного господарського зобов’язання.

Контрагент держпідприємства скоріше за все звертатиметься до суду із позовом про стягнення заборгованості, із врахуванням пені та штрафів, однак є велика вірогідність того, що такий спір буде зупинений до закінчення розгляду справи про недійсність, оскільки ці справи є об’єктивно пов’язаними.

Більш того, якщо договір буде визнано недійсним, у позові про стягнення заборгованості буде скоріше за все відмовлено, оскільки в разі недійсності договору між сторонами виникають правовідносини, що врегульовуються главою 83 ЦК України (набуття та збереження майна без достатньої правової підстави).

У такому випадку позов про стягнення заборгованості є неналежним способом захисту порушеного права, бо необхідно подавати саме позов про стягнення майна, збереженого держпідприємством без достатньої правової підстави.

Крім того, при визнанні договору недійсним, стягнення штрафу та пені буде неможливим.

Вказані обставини значно ускладнюють стратегію захисту бізнесу від свавілля окремих посадових осіб держпідприємства.

Також, у разі визнання правочину недійсним, можливі ситуації при яких «своє» прийдуть отримати і органи ДПС, які намагатимуться зменшити суми податкового кредиту, отриманого сторонами недійсного правочину або донараховати зобов’язання з податку на прибуток.

Однак, негативними можуть бути наслідки і для самого держпідприємства та його посадовців.

По-перше, ігнорування керівником підприємства положень закону або статуту про обов’язок погоджувати значні господарські зобов’язання, може стати причиною розірвання трудового контракту із таким керівником. Оскільки відповідні положення містить будь-який контракт директора державного підприємства.

По-друге, контрагент державного підприємства, який став жертвою подібного свавілля може намагатися залучити керівника держпідприємства в якості солідарного відповідача у справі про стягнення заборгованості або безпідставного отриманого майна, оскільки є велика вірогідність доведення факту недобросовісної поведінки керівника підприємства і, як наслідок, залучення його в якості співвідповідача.

По-третє, навіть якщо керівник держпідприємства не залучався в якості солідарного відповідача. Скоріше за все у рамках спору про стягнення заборгованості або безпідставно набутого майна, суб’єктом господарювання здійснюватиметься стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, що є прямими збитками державного підприємства. У такому випадку керівник, що допустив до такого має великі шанси стати відповідачем у справі про стягнення збитків на відповідні суми, що були стягнуті з держпідприємства.

Тому, при укладенні договорів із суб’єктами господарювання державного сектору економіки краще не ігнорувати процедуру погодження значних господарських зобов’язань, оскільки наслідки цього можуть бути вкрай негативними як для бізнесу так і для державного підприємства.

5. Висновок

Інститут значних господарських зобов’язань є подібним до інституту значних правочинів, встановленого Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а також Законом України «Про акціонерні товариства» і має на меті захист інтересів держави від можливих зловживань зі сторони менеджменту підприємств.

Водночас, цей захисний інститут часто використовують для зловживання та ухилення від виконання взятих на себе обов’язків. Тому при укладенні господарських договорів із підприємствами державного сектору економіки бізнесу слід вживати наступних заходів:

• в процесі ведення переговорів, уточнювати інформацію про вартість активів держпідприємства, у тому числі по можливості отримати відповідні бухгалтерські довідки за підписом керівника, з метою визначення порогових сум значного господарського зобов’язання;
• ознайомлюватися із положеннями статуту держпідприємства на предмет наявності додаткових критеріїв значності господарських зобов’язань;
• уточнити процедуру погодження значних господарських зобов’язань в органі до сфери управління якого входить державне підприємство;
• вимагати дотримання відповідних процедур погодження від посадових осіб державного підприємства.

Управління вказаними ризиками значно зменшить можливі негативні наслідки, а також заощадить витрати на судові тяжби із державним підприємством або його органом управління.