Встановлення факту проживання однією сім’єю в судовому порядку

1. Вступ

Із прийняттям в 2002 році Сімейного кодексу України (далі – СК України), в національному законодавстві виник інститут конкубінату (фактичного шлюбу) – спільного проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Прийняття вказаної норми було викликано популярністю і розповсюдженістю такого явища, як фактичний шлюб, що зумовлювало необхідність врегульовувати цих правовідносин.

Однак, незважаючи на ось вже 22 роки як конкубінат закріплений у вітчизняному сімейному законодавстві і наявності значного бекграунду судової практики в питаннях встановлення та доказування фактичного шлюбу, суди все ще стикаються зі значними труднощами, розглядаючи цю категорію сімейних спорів.

Тому у цій статті розглянемо навіщо встановлювати конкубінат в судовому порядку та основні критерії коли конкубінат встановити можливо і за яких випадків конкубінат є неможливим.

2. Конкубінат та майнові правовідносини

У більшості випадків встановлення факту проживання однією сім’єю є складовим елементом спорів про поділ спільного сумісного майна або встановлення права особи на спадщину.

Статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (Право спільної сумісної власності подружжя).

З огляду на вказані положення СК України, фактичний шлюб, в контексті майнових правовідносин подружжя, аналогічний офіційно зареєстрованому шлюбу. Тобто, все майно набуте особами, що перебувають у конкубінаті, належить їм на праві спільної сумісної власності, тому у разі поділу цього майна, кожний з фактичного подружжя може претендувати на його половину.

Водночас, у контексті спадкування, ситуація виглядає дещо по іншому.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той з подружжя, який його пережив, і батьки.

І лише у четверту чергу спадкування за законом мають право особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Тому, якщо один із фактичного подружжя за життя не склав заповіт і не вказав своїм спадкоємцем другого з конкубінату, то така особа буде вимушена отримувати спадщину у складі четвертої черги спадкування за законом, що є малоймовірним.

Крім того, такій особі ще доведеться, в судовому порядку, встановлювати факт проживання із померлим однією сім’єю протягом 5-ти років.

3. Які обставини вказують на наявність факту проживання однією сім’єю

Незважаючи на те, що сімейні спори є однією із найпоширеніших категорій цивільних справ, на сьогоднішній день все ще відсутні конкретні критерії та докази, що безумовно свідчать про існування фактичного шлюбу.

Згідно зі ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наприклад, щоб визнати майно спільної власності відповідно до ст. 74 СК України, необхідно довести, що особи проживали сім’єю без офіційного укладення шлюбу в період отримання спільного майна. Для цього суттєвого значення має наявність доказів спільного ведення господарства, спільного бюджету та витрат, а також отримання іншого майна в інтересах сім’ї.

Факт спільного проживання, ведення спільного побуту, спільні витрати, надання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання та ремонт житла, а також інші обставини, що свідчать про наявність реальних сімейних відносин, є обов’язковими умовами для визнання осіб членами сім’ї без реєстрації шлюбу (Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 р. № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»).

Крім того, при застосуванні ст. 74 СК України, яка регламентує поділ майна осіб, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, необхідно враховувати, що ця норма діє в тих випадках, коли чоловік і жінка не перебувають в іншому шлюбі, а між ними встановилися стабільні стосунки, характерні для подружжя. Вищезазначений порядок у своїй постанові роз’яснював ще Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Також, визначальною для цієї категорії спорів є постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 р. у справі № 695/1732/16-ц,  зі змісту якої випливає, що для визнання чоловіка і жінки, такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, недостатньо лише факту спільного проживання. Обов’язковим є також підтвердження встановлення спільного бюджету, участі обох осіб у наданні майна для спільного користування, витратах на утримання та ремонт житла, надання взаємної підтримки, а також наявності усних чи письмових домовленостей щодо порядку користування житловими приміщеннями та іншими предметами, які свідчать про наявність реальних.

4. За яких обставин конкубінат неможливий

Згідно ст. 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Факт спільного проживання чоловіка і жінки як сім’ї без офіційної реєстрації шлюбу не може бути встановлений на той період, коли чоловік або жінка перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими.

Отже, винесення судом рішення про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, за умови, що обидва або один з них перебували в офіційному шлюбі з іншими особами, призведе до порушення принципу одношлюбності, передбаченого ст. 25 СК України.

Аналіз ст. 25 та ст. 74 СК України вказує на те, що обов’язковою передумовою для застосування положення ст. 74 СК України є, серед іншого, підтвердження того, що особа не перебуває в жодному іншому шлюбі (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2022 р. у справі № 523/6717/15-ц).

5. Процесуальні аспекти встановлення факту проживання однією сім’єю

Доведення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу мабуть є найбільш складною категорією сімейних спорів.

Відсутність чітких нормативних критеріїв та визначень, що саме вказує на спільне проживання як сім’ї, залишає простір для різних інтерпретацій і може створювати труднощі при визначенні доказової бази та у судовому процесі.

Основний акцент законодавець ставить на гендерній відмінності та відсутності інших законних шлюбів, що є недостатнім для повного розуміння поняття «сім’я».

На сьогоднішній день, суди все частіше розглядають майнові спори між партнерами, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. У судовій практиці сформувався усталений підхід до визначення фактів, які свідчать про проживання чоловіка та жінки у статусі однієї сім’ї без офіційної реєстрації шлюбу.

З аналізу таких справ можна виснувати, що для визнання відносин між чоловіком та жінкою як подружніх, недостатньо лише факту близьких стосунків. Важливіше, щоб були наявні чіткі ознаки спільного життя, такі як спільне ведення господарства, наявність спільного бюджету та взаємні обов’язки, що характерні для подружжя. Ці фактори вказують на усталені стосунки, властиві шлюбному союзу.  Викладені твердження узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17  та у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 296/3309/21.

Показання свідків та надання суду спільних фотографій не можуть служити єдиною підставою для підтвердження факту проживання чоловіка та жінки у якості подружжя без офіційної реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі №  686/11100/22 ).

Так само спільна участь у родинних святкуваннях та переказ грошових коштів не може розглядатися як доказ формування між сторонами стабільних відносин, характерних для подружжя (постанова Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 638/16291/17).

Періодичний спільний відпочинок також не є достатнім підтвердженням факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, що узгоджується із постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 372/1805/19.

Отже, для підтвердження факту проживання однією сім’єю без шлюбу необхідно враховувати декілька ключових ознак. Серед них — спільне проживання протягом тривалого періоду, ведення спільного господарства, а також взаємна підтримка один одного, яка може виражатися у фінансовій допомозі або догляді у разі хвороби. Крім того, важливим є наявність взаємних обов’язків і відповідальності, що відображають міцність сімейних стосунків.

6. Висновок

Аналіз чинного законодавства і судової практики України вказує на те, що в питаннях встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу закон не встановлює чіткого переліку обставин, які необхідно доводити. У таких справах слід демонструвати обставини, які комплексно підтверджують існування відносин, притаманних подружжю. Ці обставини можуть включати ведення спільного господарства, створення спільного сімейного бюджету, спільний побут і витрати, спільні покупки для сімейного використання, а також внесок у витрати на житло. Іншими значущими доказами можуть бути придбання майна на спільні кошти або шляхом спільної праці, участь у спільних справах, і турбота один про одного.

Основним аспектом є те, що всі ці докази мають бути належними і допустимими для підтвердження реальності сімейних відносин. Це дозволяє сторонам у справі представити повний і аргументований погляд на існуючі відносини, що є критично важливим у встановленні факту спільного проживання в судовому порядку.